Цього дня Совєт народних комісарів УССР ухвалив постанову «Про облік музичних інструментів». Мета — репресії проти кобзарів і лірників.
Починаючи з 18 грудня 1920 року більшовицькі окупанти спільно зі своїми українськими поплічниками перейшли до зачистки культурного простору. Найбільше постраждали носії історичної пам'яті та героїчної традиції, які суперечили догмам марксизму-лєнінізму.
За цим документом від СНК УССР у кобзарів, лірників і бандуристів конфісковували їхні музичні інструменти, як «незареєстровані» та передавали їх до совєцьких закладів просвіти промивки мізки молоді. Газети того часу глумилися над кобзою, нав'язуючи українському народові звичну для російських гармошку, а кобзарів та бандуристів комуністи таврували, як «неблагонадійний елемент» та «ворогів пролетаріату».
Окремо підкреслює лицемірство совєцької системи те, що здебільшого сліпих кобзарів переслідували й через те, що вони були... хранителями (буквально у всіх сенсах! — прим. ред.) української культури. За їхніми ж наративами кожен носій козацької думи чи музика на бандурі нібито плекав «український буржуазний націоналізм», а отже становив небезпеку для творців Жовтневого заколоту.
Наприкінці 1930-х років чимало діячів у галузі кобзарського мистецтва також були розстріляні, сталіністи не щадили нікого, хто був національно свідомим. Загальна ж кількість жертв совєцького терору за різними підрахунками сягала від 200 до 337 осіб, чию пам'ять ми нині вшановуємо.
Також медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, що і царська, і більшовицька окупація України призвела до стирання української культурної традиції. Москва заміщала наші символи своїми, причому штучними, рукотворними.