Осип Маковей – талановитий український письменник-реаліст, активний громадсько-культурний діяч кінця ХІХ – початку ХХ ст. На літературній ниві він виступив у другій половині 80-х років майже одночасно з Лесею Українкою, Ольгою Кобилянською, Лесем Мартовичем, Степаном Ковалевим та іншими письменниками. До цієї «різнобарвної китиці індивідуальностей» Іван Франко відносив також Осипа Маковея як «талановитого новеліста і поета». Творча спадщина письменника різноманітна: поезії, оповідання, новели, повісті, нариси, критичні та публіцистичні статті, наукові дослідження в галузі української мови й літератури, переклади з російської, польської, німецької мов.
Багатогранність літературної діяльності Осипа Маковея обумовлена різносторонністю його творчого обдарування, а також специфічними умовами розвитку української культури в Галичині й на Буковині на межі двох століть. Конкретні обставини тогочасної дійсності змусили письменника займатися довгі роки газетярською роботою, публіцистикою, бути педагогом тощо. Несприятливі умови життя і праці письменника відбилися на його творчості. Недаремно у своїй біографії Маковей писав, що українській літературі він «серед інших обставин життя, може, дав би більше і краще, а так добре, що хоч те дав, що міг дати».
Та він не змарнував свого таланту, а йдучи за покликом серця, повністю віддав його рідному народові. Своїми кращими творами він зробив помітний внесок в історію прогресивної української літератури, чим заслужив і визнання з боку сучасників і наступних поколінь.
У поетичних та прозових творах Маковея правдиво відображені картини з
життя й побуту галицького та буковинського селянства, інтелігенції, події історичного минулого. Як письменник і громадський діяч, відстоював він інтереси свого народу, боровся за дальший розвиток української мови й літератури й мистецтва взагалі.
Осип Маковей був чесним і самовідданим працівником на ниві української культури; він залишив помітний слід у розвитку письменства нашого народу. Його пристрасне художнє слово, сповнене любові до трудової людини, віри в її краще майбутнє, його гостра сатира, спрямована проти «власть імущих», тих, хто нажився на народній кривді, його дотепний, добродушний сміх над дрібними житейськими клопотами, вадами характеру своїх сучасників допомагали народові в його боротьбі за краще життя, за новий світ.
Письменник поступово займає належне йому місце в літературному процесі
свої доби, збагачує наш духовний світ у теперішній час, коли прагнемо глибше пізнати витоки своєї культури, все краще з минувшини поставити на службу сучасності.