Втрачена гармонія: чому сучасна естетика відходить у минуле.
Ми живемо в епоху, де краса стала підозрілою.
Її витіснили, знецінили, оголосили «неактуальною».
В архітектурі — бетонний хлам.
У мистецтві — культ сміття, екскрементів і провокації.
У моді — відмова від гармонії, щоб не «стигматизувати» аморфне.
У поезії — деконструкція замість душі.
У сучасному культурному дискурсі дедалі виразніше простежується тенденція до маргіналізації естетичної категорії краси. Від архітектури до поезії, від моди до візуального мистецтва — ми спостерігаємо системне витіснення гармонії, пропорційності та духовної виразності на користь естетичного релятивізму, провокації та фетишизації потворного. Цей процес не є випадковим: він відображає глибші антропологічні, філософські та ідеологічні зрушення, що формують сучасну людину як суб’єкта, відчуженого від трансцендентного виміру буття.
І це не просто естетичний зсув. Це — культурна війна. І в її центрі — боротьба між добром і злом, між правдою і брехнею, між прекрасним і потворним.
Сучасне мистецтво дедалі рідше шукає істину чи вічність. Його мета — не відображати реальність, а моделювати її, щоб завтра ми стали тими, ким нас сьогодні малюють на полотнах, показують у серіалах і формують у візуальних кодах.
Але краса — це не розкіш. Це — зразок людяності. Це — світло, яке не гасне, навіть коли все навколо занурене в темряву.
Плотін вважав, що краса — це проявлення душі. Святий Тома Аквінський — що вона міститься в об’єкті, а не в оці спостерігача. Роджер Скрутон — зауважив, що сьогодні краса зникає, бо ми живемо так, ніби вона не має значення.
Ця втрата є не лише естетичною, а й онтологічною: вона свідчить про розрив між людиною та її духовною природою.
Так, краса має значення. Бо в ній — відбиток добра. У ній — тінь трансцендентного Бога. У ній — надія, що ми ще не втратили здатність бачити.
Тому сьогодні немає нічого важливішого для збереження, ніж краса.