Війна створила ілюзію "ідеальної країни", де всі другорядні чвари відійшли у бік і люди об'єднались. Але люди такі ж, які були до 24 лютого.
Sad but true. У цій війні ми захищаємо не якусь ідеальну Україну мрії, а саме ту, яку мали до війни!
Так, ми захищаємо державу з владою, яка чує своїх громадян тільки коли вони організовано натиснуть на неї. Захищаємо народ, значна частина якого не вміє і не хоче бути громадянами.
А знаєте чому? – Бо легше бути натовпом, який ведеться на подачки чи пусті обіцянки.
І влада, і народ не особливо поміняються за результатами війни. У дечому ми як суспільство станемо біднішими, адже втрачаємо кращих – вони гинуть, бо не ховаються від війни.
Тим, хто візьметься за зміни після війни буде важко – втомленим починати підйом з точки, на якій зупинилися на її початку. Робити це доведеться меншими силами.
Так, робити під вічне скиглення незадоволених, яких буде багато, бо вони успішно ховалися від війни. Але ми це зробимо, у пам'ять про тих, хто загинув, захищаючи нашу, поки що далеку від ідеалу, Україну.