Ні, не можна. І не тому лише, що одвіку de mortuis aut bene, aut nihil. Бо й мертві всякі бувають.
І не тому, що лише за згадку про когось з мордору на
-ов треба перепрошувати – моветон.
І не тому, зокрема, що прокльони нашої простої сусідки-українки з польової ланки на адресу «міченого» за одномоментну втрату 160 тисяч (ста шістдесяти тисяч – сімнадцять «Волг» ГАЗ-24 з радіоприймачем !!!) рублів заощаджень в 1991 році – об'єктивно справедливі.
Не тому й, що в процесі своєї безпрецедентної перебудови наробив помилок. І кривавих теж.
Навіть не тому, що чад побєдобєсія не оминув ніби ж розумного і досвідченого політика в солідних літах – Михайло Горбачов вітав «відновлення історичної справедливості» «кримнашем». Ми особисто схильні пояснити цю явну відмову здорового глузду передчасною втратою Раїси Максимівни – стрес пошкодив удівцю і пам'ять про кубанське дитинство в українському оточенні.
Але визнаємо: горбачовська «перестройка» була принципово неможливою у геронтологічному політбюро з його сісємасісєю. І водночас сталася. Завдяки секретареві ЦК КПРС з помічників комбайнера.
Атож, відійшла у засвіти видатна людина, котра змінила світ. Як би не гудили Михайла Горбачова сьогодні святіші за дивака (знайшли більш-менш цензурне) папу Франциска, останній генсек КПРС і єдиний президент СРСР світ таки змінив. Причому – на краще. І український світ також.
То вже зовсім інша історія, що рашка не захотіла бути зміненою (певно, перебільшуємо – швидше нездатна). Покійний мрійник і їй давав шанса. Звідкілясь узяв, що у земляків прокинеться людське.
Ми ж простимо реформатору. Нехай іде з миром.