Саме на вояків покладена місія справедливості й невідворотного покарання за зраду і мародерство під час поборення привиду з минулого...
Щодо адаптації військовиків (тих, хто нині стоїть на враті незалежності України) у мирному житті: хто до кого буде "адаптуватись" у мирному житті.
Все частіше потрапляють на очі різні думки на тему того, як фронтовики будуть повертатися до мирного життя, реабілітуватись і адаптуватись у соціум.
І хоча це питання справді варто піднімати, але зовсім під іншим кутом, адже у цих роздумах відштовхуються від випадків, які взагалі не схожі на нашу війну.
Це совєцькі військовики після Афґаністану чи американські після Близького Сходу та В'єтнаму; там люди їхали десь далеко і воювали на тій території, а потім повертались у мирну країну.
І ці люди складали невеликий відсоток від усього населення, натомість у нас же ситуація протилежна:
До 24 лютого 2022 року була викладена статистика, що в Україні близько 10 мільйонів працездатного населення, а наші ж сили спротиву вже перевалили за 1 мільйон, а до кінця війни їх буде швидше за все 2 мільйони.
Якщо до цих 2 мільйонів фронтовиків додати волонтерів, залучених на виробництвах ВПК, рідних військовиків, медиків, рятувальників, – то вийде всі 4.
Тобто, якщо від 10 мільйонів відмінусувати тих, хто виїхав закордон, військова частина суспільства складе половину працездатного населення країни!
Саме тому "адаптувати" потрібно не військовиків, це всі інші повинні адаптуватися до того, як жити із ними, як поводитися так, щоб їх не бісити.
Жити зі своїм почуттям провини за те, що зробили недостатньо або нічого взагалі та не шукати можливості розвінчати Героїв для власного заспокоєння.
«А от вони такі-сякі ті військові, агресивні, неадекватні, бухають», – в одне місце це собі запхайте, адже всі військовики різні.
Є хороші люди, є не дуже; характер і спосіб життя у всіх різний, але це не виправдання для тих, хто палець об палець не вдарив для перемоги!
Тому готуйтеся жити із військовиками, вчіться казати дякую за службу та не розказувати про "ужаси війни" десь у далекому тилу в... Коломиї.
Українцям, які не залучені до оборони та помочі армії, слід приймати людей у формі як безпеку, а не загрозу.
Прийміть той факт, що за кожен ваш день хтось заплатив життям і не тільки сьогодні, а на 10, 20, 30 років вперед.
Військовики подарували всім іншим можливість жити, тож ніхто не має права розказувати, як жити після того всього їм самим!