Головнокомандувачу доповідають брехуни, адже ситуація на фронті, м'яко кажучи, катастрофічна. Паркетне офіцерство нехтує правами солдатів.
У нас зашкалює свавілля! Це з коментарів, знову ж таки. О, так! От, що є – того не заперечиш. А вам якого: армійського чи суддівського? Давайте і того, і того до купи.
Отже, маємо наступну ситуацію. Судиться зараз три десятки з хвостиком чоловіків зі своєю військовою частиною і з другою військовою частиною через незаконне переміщення. Хлопці-командири, бач, кар'єру роблять от і вирішили кріпаками за посади розрахуватись.
Та тільки оті 30 з хвостиком уперлись. Ну, а як же?! Вони дядьки бувалі. Двоє – орденоносці. Не за розстріли кущів нагороджені. Та і всі інші пролили не мало крові з потом – аж по самісінькі вуха.
Всі переранені та переконтужені! Але всі перипетії тієї пригоди розказувати – це тільки людей шокувати. Морочили людям голови, морочили... І так крутили, і так брехали.
Ганяли з одного кінця країни в інший. Зброю забрали, каски-броніки відібрали: «Селитись, самі шукайте де. Нам до вас байдуже». Врешті решт плюнули вояки та і приїхали на ППД.
– Що за японський городовий?! Якого лєшого?! Що відбувається, вашу маму нехай! – кажуть оті 30 з хвостиком.
– В смислі?! Вас іще пів року тому в іншу бригаду перевели, – просторікує начальство.
– З якого переляку? Де наказ?! Де план-переміщення? Де особові справи наші?! Де приписи з атестатами?! Показуйте наказ!
– Ніфіга! Не покажемо! Бо воєнний стан і ми вам ніц не маємо показувати, – відказують штабісти.
Через місяць сварок, рапортів, звернень до комбрига, міноборони та головкома, нарешті, видали витяги з наказу про виключення з частини. Почитали вояки ті витяги – та за голови взялися:
Особові справи передали з рук у руки якомусь представникові частини куди переводили, а показати на підставі яких документів сказати не можуть, бо їх нема. Супровідних документів (копій звісно) теж нема. Другі примірники офіцерських особових справ взагалі зникли без сліду.
Понаписували, що офіцери справи поздавали, а рапортів про здачу нема, актів прийому-передачі теж. Хтозна, куди майно з документацією поділися і крайніх узагалі тепер не знайдеш. Хлопці в суд, а там іще веселіше!
Відповідачі підтягнули ГК і ГШ. Знайшовся наказ про переміщення від ГК, а там ще веселіше, бо під нього підвели "ліву" директиву, номер частини вказаний не той, знову контрактників заявили мобіками, і так далі, і тому подібні словесні жонглювання.
Надурили, виходить, нашого шановного Головнокомандувача. "Лівий" наказ на підпис підсунули й раденькі. Потім виявилося, що наказ про виключення підписаний вже не чинним комбатом, бо на момент підписання, вже давно прибув і приступив до обов'язків новий.
Судді глянули на той треш і винесли 5 рішень задовольнити вимоги, поновити на посадах негайно. Накази в частині, що стосується позивачів, скасувати! І що ж ви думаєте?!
Військова частина відмовляється ці рішення виконувати, а судді, в яких раніше очі від отетеріння на лоба лізли, враз розвернули голоблі на 180°. Кажуть люди, що приїздили якісь військовики та провели з ними виховну роботу.
Ну, стверджувати не буду, бо сам того не бачив. Юрист же військової частини ходить і розказує, що апеляційний суд тепер так нагне, що все у всіх порветься.
І почалося: позовні вимоги не розглядаються, підводяться під рішення не чинні на момент підписання наказів нормативні документи... І виносяться відмови без будь-яких обґрунтувань. А хлопці тепер воюють за власний кошт, без документів.
Автор – Олександр Писаревський, ветеран АТО/ООС і боєць тактичної групи «С» (Сальвадор) Сил Територіальної оборони ЗСУ