На рубцях минулого росте потуга тихої люті та великої сили українства до ворога зі Сходу. Ми маємо завершити справу попередніх поколінь.
Таку думку висловила кандидатка історичних наук, завідувачка кафедри загальноосвітніх дисциплін Університету Зіґмунда Фройда в Україні Тетяна Швидченко. Дослідниця Визвольних змагань XX століття як доказ наводить красномовні спогади Дмитра Донцова.
Ідеолог українського націоналізму ще 120 років тому писав про те, як російська культура спричинила у нас страшенне спустошення, отруїла душу, скалічила серце, скривила геній нашого народу. Ось, чому безупинна культурна експансія росії мусить бути стримана.
«Цікаво, що ми знову доходимо до того, що Донцов зрозумів більш ніж 100 років тому. Наведу лише цитату з його есею від червня 1918 року: «Маємо ворога не в системі, не в цараті, не в кадетизмі, не в большевизмі. Лише в тім, чого лише еманацією є й царат, і кадетизм, і большевизм.
Культури від політики відділити не можна. Бо лише організм народу, міцно пересякнутий західною цивілізацією, матиме відпорну силу проти всяких політичних експериментів з боку росії. І навідворот, коли організм нації є затруєний чужою йому культурою Сходу, то жодна політична сепераця ничого нам не поможе. Мусимо знову пірнути з довір'ям у колись таке рідне і близьке нам проміння европейського сонця і дбати, аби тінь росії не впала знову на нас.
Аби та змора, що нищила нас духово, не вернулася знову. Аби її повороту не дочекалися ні ми, ні діти наші, ні діти дітей наших!». Як бачите, у нього тут і про форми російської імперії, про її суть і вплив на нашу ідентичність та про невід'ємність української культури від європейської. Жаль, що діти дітей того покоління таки пережили найгірші наслідки російської культурної експансії», — зауважує Тетяна Швидченко.