Маємо визнати, насправді у нашому суспільстві присутня частина людей, які саме втомилася змінюватися й докладати зусиль. Ситуація критична.
Існує одна теорія, чому саме тепер відбувається новий відкат до повернення й толерування російської мови в українському інформаційному просторі, побуті, публічних заходах тощо. Якщо одна частина людей робить це від свого невігластва, непропрацьованих трансгенераційних травм, прийняття/любові до «русского міра» і просто від своєї ліні й байдужості, то друга — (здебільшого роблять це неусвідомлено) переважно через інстинкт самозбереження:
За 8+3 роки війни українці зрозуміли, що за українську мову треба жертвувати та проливати кров. Треба нести відповідальність, треба відстоювати позицію та захищатися.
Звісно, що багато хто не готовий цього робити до кінця свого життя. А тому відмовляється від цього вибору (бути українцем та відстоювати національні інтереси) вже зараз, апелюючи до свого паспорта, сплати податків тощо як до своєї українськості й патріотизму.
Але бути українцем — це не лише наявність паспорта із Тризубом. Бути українцем — це вибір та шлях; часто це складний вибір і некомфортний шлях, а часом (як, наприклад, у полоні чи в окупації) — доволі небезпечний.
Саме тому багато хто знову готовий відмовитися від цього вибору і боротьби (як невід'ємної складової під час війни) за вибір бути українцем не лише за документами, але й ментально, духовно, мовно, культурно. Повернутися до меншовартісної малоросійськості, людини без ідентичності, «какой разніци», чи взагалі відверто до «русского міра».
Звісно, відкат до російського як інстинкт самозбереження — це не виправдання, це певний сигнал чи пак демонстрація: хто не готовий «йти до кінця» у нашій боротьбі, відстоюванні національних інтересів та пов'язувати своє життя і життя своїх дітей з Україною. Україною вільною та виснаженою від війни, але не в складі чи сфері впливу Москви.
А так як покарання за такий відкат і просування російської мови в Україні немає (і не може бути в демократичній країні), то ці люди мають відповідати власною репутацією, соціальним капіталом, заробітком, кар'єрою тощо. На жаль, маємо те, що маємо.
У разі ж, якщо кожен із нас не готовий відстоювати національні інтереси своєї країни (особливо під час війни на знищення), то будьте готові тоді до ненависті, неприйняття і кенселінгу вас від тих, хто став на цей непростий шлях і звертати з нього не збирається. І таких сміливців, щодня меншає.