На наших очах зникають давні знаки та пам'ятки часів Гетьманщини. Ситуація катастрофічна, однак виправити її можна спільними зусиллями.
На фото нижче — це не лицарські могили тевтонського ордена десь на Балтії, а село Маринівка в Одеській області. Козацький некрополь над урвищем, під ним — Хаджибейський лиман, який потроху забирає берег і могили обвалюються вниз.
У деяких місцях із стрімчака стирчать людські кістки. Некрополь унікальний не лише через значну кількість хрестів, які називають козацькими, але й через значну кількість надгробків-плит.
Останні, у значній кількості, ми зустрічаємо на Трахтемирівському півострові, але там вони мають зовсім інші зображення хреста. Не виключено, що у міжлиманні ці плити навіяні німецькою традицією.
Адже у ХІХ столітті тут було немало колоній. Однак на надгробках у Маринівці ми бачимо православні хрести, тому можемо стверджувати, що хрести не німецькі.
Село Маринівка було засноване у 1797 році польським магнатом Северином Потоцьким. Назвав Северин його на честь доньки — Марини, і, напевно, заселив своїми кріпаками (так він зробив у сусідній Северинівці).
Але на триверстовій карті ХІХ століття ми бачимо, що південніше села розташований хутір Маринівський. Можна припустити, що хутір був заснований раніше, бо у більшості випадків села не закладалися на голому місці, а часто біля існуючих хуторів.
З великою долею вірогідності можемо сказати, що козаки. Теплий помірний клімат, риба у Хаджибейському лимані і будівельний камінь під рукою.
На жаль, історичних документів про розвиток Маринівки у ХІХ столітті ми не маємо... Воодночас у Маринівці є ще одне кладовище, на півночі села і не на березі.
Проте там теж є старовинні хрести й надгробки. І саме там ми помітили ознаки справжнього вандалізму — десятки надгробків вирвані із землі і складені на купи.
Ну, а на місцях де були ті надгробки вже є новіші могили, заради яких, напевне, і плюндрували пам'ять предків сільські варвари. Коли це було — у совєцькі часи чи вже при незалежності, — ми дізнатися так і не змогли.