Created with Sketch.

Боротьба Леоніда Бикова проти совєцького режиму

27 травня, 13:44

Майстрів своєї справи Кремль завжди тримав у цупких пазурях, шантажуючи й погрожуючи їхнім сім'ям. Такою була доля й української кінозірки.

Правда, яку совєти ретельно приховували... Леонід Биков загинув в автокатастрофі за 4 місяці після свого 50-річчя, у квітні 1979-го; останні роки його життя пройшли не легко — він боровся за долю свого сина Олександра.

Олеся (його так кликали в сім'ї) совєти запроторили до психіатричної лікарні. Причиною був конфлікт з командуванням під час служби в армії: начальство не хотіло відповідати за жорстоке побиття Сашка, тому поступило у своїй «класиці жанру» — приховали сліди злочину, підставили, зруйнували життя.

Приписали Олесю діагноз шизофренія, тим самим, закривши шлях в нормальне життя. А для того, щоби зняти фальшивий діагноз, знадобилося 10 років, адже лікарі не хотіли братися, щоби не мати проблем з Міністерства оборони СССР.

На тлі цього у Леоніду Бикова було декілька інфарктів, а згодом, він звільнився з Київської кіностудії імені Олександра Довженка і за кілька днів зіткнувся з вантажівкою. Його син продовжив боротьбу за свою долю після смерті батька й регулярно проводив акції протесту.

Його посилали колами: з однієї інстанції в іншу, лікарні, військкомати, комісії та перекомісії, листи в ЦК КПУ, Політбюро СССР тощо. Олександр хотів зняти обмеження на професію й працювати хоча б шофером чи вантажником, аби просто прогодувати сім'ю.

Та Олесь був не зі слабих, 7 березня 1989 року він вийшов на Хрещатик, на голодування. Совєти, звісно ж, хотіли зробити шоу й підігнали «швидку» із «дурдому», але люди відтіснили — були часи перебудови.

Згодом син Бикова поїхав до Москви із проханням про еміграцію — стояв із плакатом біля однойменного готелю: «Комуністи, я не хочу з вами жити!». Тоді його скрутили, відвезли у тюрму «Матроская тішина», а за 5 днів відправили до Києва.

Олесь пробував декілька раз втекти, але на кордоні його завжди ловили, заарештували, він голодував 5 днів у камері Виборзького КГБ у Лєнінградській області. Його знову клали у «дурку», відправляли до мадярського табору для біженців, занурювали в крижану воду й це далеко не кінець списку того пекла, що совєти робили із Биковим-молодшим.

Зрештою, подальша доля склалась наступним чином: 1991 року в Австрії незалежні психіатри визнали Олеся здоровим, а потім він оселився в Канаді (як політичний біженець). До нього приїхали дружина і троє дітей, також у Канаді народилась четверта дитина, проте вертатися в країну, де було зруйновано його життя, Олесь категорично не хотів.

Проте, саме таку країну дуже люблять згадувати добрим словом і ностальгією, — країну пекла і дуже люблять пригадувати прекрасне совєцьке кіно про льотчиків й публікувати красиві портрети Леоніда Бикова. Ось така лицемірна реальність «потєравшихся».

Опріч того медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, що Верховний суд РФ відмовився розсекречувати архіви НКВД. Правда про злочини сталінського режиму і більшовицьких каральних органів у 1930-х роках ще довго перебуватиме під замком.

Олесь Леонідович Биков
Читайте також
СБУ провела обшуки у Львівській міській раді
Політика
Генералу Галушкіну знімуть електронний браслет
Війна
Справа про прорив оборони Харківщини
Війна
Московити заґратували марійку, яка хотіла втекти до України
Кримінал
Коломойський прагне оскаржити санкції Зеленського
Політика
Лист із майбутнього: диво-швидкість і санкції за один день
Опінії