Чи тільки їх родинам і волонтерам?
На прохання брата померлого воїна полтавська волонтерка Ірина Каптур розповіла історію захисника України Андрія Кузнєцова, якому лікарі кілька разів рятували життя, але через байдужість влади, яка не може організувати якісний паліативний догляд тяжкопораненим українським воїнам, Андрій помер.
Паліатив — що це ? Це дійсно допомога важким лежачим бійцям чи пекельні муки з прискоренням кінця життя ?
Для чого тоді вся ця титанічна рятівна допомога ? На прикладі померлого бійця Андрія Кузнєцова з важкою вогнепальною мінно-вибуховую травмою голови в Полтавському паліативному відділенні скільки виніс за 9 місяців.
Спочатку стабілізаційний пункт, Слов'янська лікарня перша операція, стабілізували, Мечнікова — операції, є шанс.
Далі Київ знову операції. Лікарня в Заліщиках Тернопільської області підтримують, далі Кременчук також займаються. Андрій рухає головою, киває очима, взнає рідних.
Тільки хтось з медиків (які також відносилась до пораненого як неживого) забули за сечовий катетер, що стоїть кілька місяців - нагноєння — сепсис. Витягли. Його підтримує і контролю Наталія Магда.
Потім шпиталь у Полтаві на Козака. Андрій їсть самостійно, коли годують. Набирав вагу. Не розмовляє, але очима показує все. І його переводять в шпиталь «Ветеран».
В палаті крім нього були ходячі і на візку. До них заходили всі. Вірусного контролю ніякого. Це час грипу і Ковіду.
«Допомагає» волонтер Материнко Наталія — цікава жінка, яка обіцяла підтримку, але не виходить на зв'язок, відбивається, включила повний ігнор. Не може навіть сказати, що з бійцем.
Брат Констянтин розшукує меншого — з роботи не може виїхати (захист Харкова). Тоді вже і виходить на нас.
Віталій Шевченко знаходить в реанімації. І медики знову врятували — витягли з того світу. Але важкого на кисні і відсмоктуванні, вже на зондовому харчуванні. Його знову повертають в те ж паліативне і до того ж лікаря Бородай Вікторії Анатоліївни.... і це вже вирок.
Брат з батьком встигають приїхати — їх мужній воїн впізнає, очима показує, що радий. Слабий, але очі світяться.
Йому прикручують до ліжка планшет, щоб дивився мультфільми. Наступного дня приходить Зоя Воронянська з товаришем бійцем з хб простирадлами, бо його поклали на штучну білизну (чому ?) і почався дерматит.
Але вночі воїна не стало. В палаті з ним нікого не було. Та чи контролював життєві показники хтось з медиків ? Коли це звичайна совдепівська палата без приладів, медиків, догляду. Тільки, що вікна поміняні.
Як і що зараз напишуть ? Що покаже судмедекспертиза?
Брат каже по всім шпиталям казали серце в нормі. Запалення може дати серцеву недостатність. Так чому поклали такого важкого по стану у звичайну палату без контролю медиків. Чому тоді до запалення не зробили нічого, щоб лежав окремо від інших ходячих?
У цьому відділені є ще лежачий важкопоранений (а може не один), тобто на якого також одразу поставили хрест.
А як бути з лежачими воїнами — сиротами, і в кого старенькі рідні, ще й живуть в далеких селах. Тому брат Констянтин попросив розповісти, а ще вірить, що може врятує життя іншому бійцю. Бо така титанічна праця скількох медиків України... і байдужість в паліативному відділенні Полтави.
У нашому місті медичний університет і коледж чому їм не дають ось таку практику. Та не можете самі - бийте в дзвони, то ми щось би придумали.
Від «Останнього Бастіону».
Влада уособлює собою державу. Влада, яка не ввела стану війни, і не передала свої повноваження військовим, під час війни не може називатися владою.