Держава-загарбник немає міцного підґрунтя для свого існування. Тамтешньому населенню згодовують прострочені догми минулого.
Явним симптомом екзистенційної кризи «Государства Рассєйскаго» є концептуальне банкрутство російської політичної думки. Якщо уважно проаналізувати ідеї, що циркулюють у сучасному російському суспільстві та служать світоглядною базою для різних його груп і фракцій, то в них не виявиться нічого принципово нового й оригінального.
Власне, нічого такого, що ще ніколи не траплялося у російській історії — все пережовано, «не вкусно — і точка». Схрестили православіє із чекізмом-антифашизмом, приправили євразійством і теорією карнавалу — вийшло «чюдіщє обло, озорно, огромно, стозевно и лаяй».
Держава Московська постала у кінці XV сторіччя як оплот «істинної» віри. Після падіння Візантії дикунське Залісся залишалося єдиним «православним» політичним утворенням, що зберігало сякий-такий суверенітет.
Тож уже за Івана III з'являється оригінальна концепція «Нового Ізраїлю» і богообраності «русскаго народа», а за Васілія III — теорія «III Риму». Для економічно й культурно відсталої спільноти, якій нічим було похвалитися перед сусідами, релігійна місія стала потужним духовним стимулом у відстоюванні власного суверенітету й реалізації експансивних планів.
Але вже після Смути, за Романових, цей проєкт почав себе вичерпувати, бо в епоху технічного прогресу самої лише духопідйомності було явно замало. Поляків на початку XVII століття ще сяк-так із божою поміччю вигнали, а вже вікно в Європу на початку XVIII сторіччя якимось «ісконно-посконним» методом прорубати ніяк не виходило.
І росія переродилася — перевдяглася в європейський каптан, напозичала в німців різних хитрих кунштюків — і пішла давати... «нємцу пєрцу». І, о диво, це працювало, аж поки європеїзація не дійшла до основ, а затим — усе шкереберть.
За Пєтра I модернізація торкнулася тільки «надбудови», тобто: державного апарату, армії, флоту, ВПК, освіти, культури й побуту вищого класу, що безпосередньо контактував із зовнішнім світом і приймав стратегічні рішення. Але вже Жалувана грамота Єкатєріни II закріпила за дворянством приватну власність (що неринковій системі категорично протипоказано), а приватна власність дала йому дозвілля — воно начиталося Кантів із Вольтерами — і пішло «колєбать столпи-скрєпи».
Дворянський бунт придушили, але Кримська війна показала, що без пожвавлення економіки за європейським паротягом не угнатися — і тоді реформи Алєксандра II породили буржуазію з різночинцями. Вони стали бомбами кидатись і влаштовувати буржуазні революції — і завалили таки самодержавство, без якого «Государству Рассєйскаму» настав формений кірдик.
У чому полягала суть ідеї комунізму? Все просто: у повному й тотальному одержавленні всіх засобів виробництва і поверненні граничної централізації системи управління.
І протягом кількох десятиліть це давало потужний модернізаційний стимул, але наприкінці XX сторіччя себе вичерпало із тих самих причин, з яких вичерпуються всі політичні системи, засновані на перерозподільчому типі економіки. Тобто через перевитрату ресурсів і деградацію еліт, бо централізоване відчуження й перерозподіл продуктів виробництва і висока продуктивність праці та технічний і соціальний прогрес — речі несумісні.
І знову настала на Москві Смута, з якої вилупився путін — і... пустота. Вперше за всю свою історію Держава Московська йде воювати світ з обернутою назад головою, споглядаючи, а що ж там азійські сюзерени.
Якщо у попередні історичні періоди українська людина ще мала там якість перспективи для самореалізації (і, якщо чесно, вони були навіть кращі, ніж у панській Польщі чи під подолом Бабці-Австрії), то зараз ця тупикова гілка всесвітньо історичної еволюції вже не здатна родити у принципі. Все, приїхали: «Станция конєчная, Тайожний Тупік, таварісчі».
Проте, не варто недооцінювати силу приречених, бо якщо пацюка загнати у куток, він може стати дуже й дуже агресивним. А тут — не пацюк, тут — цілий ведмідь з ядерною дубинкою — як психоне — мало не покажеться.
І позаяк сили нерівні та симетричної дубинки ми не маємо, нашим нагальним завданням нині є вижити, вистояти й дочекатися сприятливої міжнародної кон'юнктури. Що неможливо зробити, не вигнавши з себе внутрішню росію.
Ту здичавілу московію, що розміновує шлях зовнішній, пролазить у наше sancta sanctorum, перебиває культурний код, затьмарює розум нації, паралізує волю і робить її легкою здобиччю Імперії Зла. Лупаймо сю скалу, шановні українці!