Після того як над Іраном було збито ударний винищувач, Тегеран негайно заявив про знищення «другого стелс-винищувача F-35».
Однак фотографії уламків, що з’явилися в мережі та були підтверджені незалежними джерелами, розповіли іншу історію: йшлося про F-15E Strike Eagle — двомісну модифікацію зі складу 494-ї ескадрильї ВПС США, що базується на авіабазі Лейкенгіт у Британії.
Різниця між заявленим і реальним виявилася значно важливішою, ніж могло здатися на перший погляд.
За оцінками військових аналітиків, які займаються інформаційною війною на Близькому Сході, дезінформація Тегерана була ретельно спланованою. F-35 — символ американської технологічної переваги.
Його «збитий» образ мав завдати удару по репутації Міністерства війни США в очах глобального Півдня, а також усередині самих США, де громадська думка особливо чутлива до втрат «невидимих» машин.
Назвавши F-15E «F-35», Іран свідомо посилював психологічний ефект: мовляв, навіть найдорожчі та найсучасніші літаки Америки не захищені. Водночас реальна машина — важкий двомісний ударний літак, який не є стелс — дозволяла зберегти обличчя власним військовим, які справді змогли уразити ціль засобами ППО.
Коли літак було збито, обидва катапультувалися. Одного льотчика відносно швидко евакуювали сили спеціальної рятувальної групи Міністерства війни США. Другий — офіцер-оператор озброєння — на кілька діб залишився в зоні, контрольованій іранськими силами.
Як зазначають експерти з операцій спеціального призначення, саме цей «людський фактор» перетворив тактичний інцидент на серйозну оперативну кризу.
Втрата одного пілота-одинака в F-35 була б болісною, але керованою. Втрата двох людей, один із яких потенційно міг опинитися живим у руках противника, — це вже зовсім інша ситуація.
Іран негайно оголосив винагороду за захоплення членів екіпажу.
Для США це означало не лише ризик появи американського військовополоненого на іранському телебаченні (з передбачуваними політичними наслідками всередині країни), а й необхідність проведення надскладної рятувальної операції в глибині ворожої території.
За даними джерел, близьких до Міністерства війни США, у рятувальній операції були задіяні вертольоти HH-60 Jolly Green II, штурмовики A-10 та, ймовірно, підрозділи спецпризначення. Кілька машин зазнали пошкоджень від вогню з землі. Іран заявив про знищення двох вертольотів і літака. Ризик ескалації зріс у рази.
Фахівці з асиметричних конфліктів підкреслюють парадокс, із яким зіткнувся Вашингтон. США мають переважну перевагу в повітрі та розвідці. Однак сучасна війна на Близькому Сході дедалі більше перетворюється на боротьбу за «людський капітал».
Один збитий льотчик, який опинився в руках противника, здатен сковувати ресурси цілої авіаносної групи та відволікати увагу вищого військового командування від стратегічних завдань.
Саме тому втрата F-15E, на думку низки військових оглядачів, виявилася болючішою, ніж могла б бути втрата одиночного F-35: вона миттєво створила фактор «заручника» і перетворила тактичну втрату на політичну кризу.
Подія також висвітлила ширші вразливості поточної фази війни. Попри місяці ударів по іранській інфраструктурі, Тегеран зберігає здатність завдавати точкових болючих ударів по «Ізраїлю», американських об’єктах у Перській затоці та арабських монархіях.
Іранська ППО, хоча й значно ослаблена, досі здатна працювати по цілях на середніх висотах. А головне — Іран майстерно використовує інформаційний простір: перетворюючи кожну втрату противника на глобальний наратив, а кожен свій успіх — на «доказ невразливості» шиїтського режиму.
Ситуація зі збитим Strike Eagle ще раз підтвердила те, про що давно попереджали експерти з геополітики Близького Сходу: в епоху гібридних війн літаки можна збивати, але справжня битва точиться за уми та за долі конкретних людей.
Сам факт того, що Вашингтону довелося витрачати значні ресурси на порятунок двох людей у глибині Ірану, вже став перемогою Тегерана на рівні асиметричного тиску.
Війна в Перській затоці входить у фазу, де технологічна перевага дедалі частіше стикається з людською вразливістю. І в цьому протистоянні ціна одного збитого двомісного ударного літака може виявитися значно вищою, ніж здається на перший погляд навіть найдосвідченішим аналітикам Пентагону.