Національне антикорупційне бюро оголосило підозру нардепу Андрію Деркачу у незаконному збагаченні та державній зраді.
Це новина, яка запізнилася на кілька років, адже і незаконне збагачення і державна зрада трапилися у біографії Деркача ще до 24 лютого. Тут варто не плескати в долоні та радіти черговому удару по колаборантах, а подивитися як ніколи прискіпливо до ситуації, бо найбільш важливо саме те, аби ця справа мала результати, була довершеною і повною.
Цікаво те, як НАБУ буде розслідувати державну зраду, бо стаття 111 не відноситься за підслідністю до відання НАБУ і лишається прерогативою Служби безпеки України. Є вірогідність, що обидва відомства брали участь в оголошенні Деркача в розшук, але тоді лишається питанням чому кооперація із СБУ не згадана у матеріалах про оголошення його в розшук.
Очевидно, що Деркач ніякий не одинак, а лише верхівка айсберга однієї з російських агентурних мереж. Публічні маркери вже давно дуже показові: навчання його в Академії міністерства держбезпеки РФ (згодом буде відома як Академія ФСБ), санкції США за втручання у вибори в російських інтересах і заява СБУ щодо його вербування ГРУ.
Затим була заява міністерства фінансів США щодо багаторічної роботи Деркача як відвертого російського шпигуна. Адже заходи, втілені Деркачем, здійснювалися цілими групами людей пов'язаних із ним, були особливо масштабні та гучні.
Важливо не просто черговий раз "вдарити" по фігурі Деркача, а розмотати увесь клубок людей з якими він реалізовував кампанії в інтересах РФ:
Орбіта Деркача брала якнайбільше активну участь у здачі Запорізької атомної електростанції під контроль РФ, а в перші тижні війни існував ще і російський план бліцкригу. Так, оперативне захоплення російськими десантниками всіх АЕС України й відключення Києва та частини регіонів від електропостачання.
Показовим було затримання за державну зраду влітку цього року очільника кримського управління СБУ Олега Кулініча. А це – ні багато ні мало, – кадр з орбіти Деркача, який був віцепрезидентом "Енергоатому" у часи очільництва Деркачем над держкомпанією.
Так, врешті аж через 3 роки ми побачили Деркача у розшуку, тá чи побачимо ми його на лаві підсудних і чи побачимо там інших, хто із ним безпосередньо реалізував цю кампанію. Санкції США на Деркача накладені ще 2020 року, санкції РНБО – у 2021.
Справи з мотивів його діяльності ми почали бачити лише тепер, а щодо інших персонажів такої інформації немає взагалі. Кудись абсолютно зник із простору завербований росіянами ексдипломат Андрій Теліженко, ми нічого не почули про його кримінальне переслідування попри усю негативну роботу яку він провів проти стосунків США та України.
Нічого не чутно, на жаль, про справи в адрес нардепа Дубінського. Ще більш показова історія з експрокурором Костянтином Куликом: не згадують, провадження не вносять, справ не відкривають.
При цьому, функціонал Кулика у тій схемі Деркача був більше, ніж просто медійним: протягом 2019-2021 років він робив активні спроби відновитися на посадах у прокуратурі, передусім аби відкрити справи проти Байдена і його оточення за сфальшованими матеріалами оприлюдненими Деркачем. Це додало б росіянам подвійного зиску, адже фактично у цьому разі не просто дискредитація Байдена, а тріск по всіх швах американсько-українських відносин був би видний неозброєним оком.
НАБУ оголошуючи розшук лише тепер не сильно вклалися у рамки приписуваного їм недоброзичливими журналістами явища "карального меча американців в Україні". Це запізнення, причому дуже сильне.
Воно нам дає підставу думати, що воно стало можливим лише коли його "дозволили" здійснити, усвідомлюючи що прямої шкоди Деркачу це багато не нанесе. Це, звісно, краще ніж нічого, – але будьмо реалістами: майже все це краще, ніж просто нічого.