Царська та більшовицька окупація України призвела до стирання української культурної традиції. Москва заміщала наші символи своїми.
Красномовний приклад — це Дід Мороз. Чи знали ви, що він не є позитивним персонажем, навіть навпаки, уособлював усе демонічне та інфернальне, поки за нього не взялися адепти лєнінізму-сталінізму.
У слов'янській міфології Дід Мороз — це один з образів зимового духа Смерті, а Снігуронька — аж ніяк не супутниця чи онука, а замерзла дівчина, яку приносили в жертву. Власне, Дід Мороз є повелителем крижаного холоду і заметілі, така собі зла істота.
На той час, коли на теренах Московії народилася ця легенда, його боялися і ненавиділи, адже зима була періодом голоду і холоду. Дід же ходив від села до села від хутора до хутора і після його візиту, як правило, залишалися... тільки обмерзлі трупи людей та мертва худоба!
Для того, щоби захистити своє поселення від жахливого візиту, шамани-відуни приносили лютому духові загальну жертву: у мороз роздягали й прив'язували до дерева (переважно сосни) юну незайману дівчину. Щороку!
Так вони вірили, що мороз не знищить їх і їхнє господарство. Саме її замерзлий, покритий інеєм труп і став прообразом Снігуроньки (уособлення сотень загублених юнок), що тінню позаду завжди супроводжує Діда Мороза.
Сучасного Діда Мороза ж вигадав один з організаторів Голодомору-геноциду. У 1935 році з'явилася теза, яку озвучив палкий соратник Іосіфа Сталіна московит Павєл Постишев із приводу святкування Нового року за «канонами країни Рад».
Більшовик Постишев ініціював насадження штучної совєцької «традиції», в якій Дідові Морозу відводилася головна роль; звісно ж після «вождя народів» Сталіна. Совєцькі ідеологи надихнулися образом монстра, яким до того лякали дітей.
А що ж було у нас? Після християнізації наших предків основним персонажем зимових календ став святий Миколай, якому вже понад 1700 років (натомість Дідові Морозу лишень 85!) і який не ходить із дівчатами, що зазвичай робить інша істота.
До речі, погляньте на світлину нижче, кого ви там бачите? Це не Дід Мороз, а Крампус, що займає теж дуже важливе значення і місце у міфології, адже є антиподом святого Миколая.
І, якщо московитський п'яниця вештається зі Снігуронькою, Миколай ходив у ніч проти 6 грудня, а напередодні була ніч Крампуса. Тобто ніч, коли демонічні сили зазирали в оселі й оглядали, чи бува, хтось не прогнівав Бога (сили добра).
Чому саме так? — Це пояснення того, що кожен отримує по заслузі: Миколай частує добрих дітей, Крампус карає тих хто провинився, забираючи їх у мішку до своєї печери у горах.
Слід зауважити, що і по нині у таких країнах, як Австрія, Чехія, Хорватія, Словенія, Угорщина, Словаччина, Швейцарія, Ліхтенштайні та деяких регіонах Північної Італії щороку відбувається театралізоване дійство — «хода Крампусів». Дітей лякають, щоби вони були чемними весь наступний рік.
Окремо додамо, що деякі фольклористи стверджують наступне: вік Крампуса значно більший за святого Миколая і корінням сягає дохристиянських часів. Але не попри це його постать уже давно присутня у католицтві, де вони обидва цілком спокійно співіснують разом.
Аналогічна ситуація і з так званим Гелловіном, що давно перетворився на «свято споживацтва», про який раніше писав «Останній Бастіон». Радимо перейти за посиланням і ознайомитися з текстом.