Нащадки давніх русичів повернулися у рідний степ, аби знову гнати навалу ординців туди, де сходитиме українське сонце свободи.
(Текст подано з урахуванням авторського стилю без виправлень і скорочень).
Цікаво, що після битви за Київ і, зокрема, боїв у містах, війна у більшості своїй перекотилася у сільську місцевість Південного Сходу. У степову зону.
Вчорашні міські пай-хлопчики мусять призвичаюватися до нових реалій життя. Вже нікого не здивуєш фото з курочками, качкáми, кролями, індиками, коровами, козами й так далі.
Паралельно з цим пай-хлопчики за допомогою більш досвідчених колег вчаться патрати вищезгадану живність. Адже їсти завжди хочеться, проте не завжди є змога задовольнитися лише сухпаєм.
Хто тільки не зустрічається на цій дорозі життя... і шеф-кухарі ресторанів, і мангальні шашличники, які бадяжать першокласний суп і дилетанти-самоуки. Вони пробують змайструвати аля домашній борщ, за яким дуже скучили.
Вершиною того, що доводилося бачити – шашлик з ошийка свині. В усіх випадках лаври поваги від рукожопних побратимів збирають ті, кому не впадлу, хто магьот і старається.
Справжнім елементом розкоші є знайдений десь у господарстві газовий балон з камфоркою – він одразу підвищує шанси на гостей зі стаканчиком чаю. Тільки воду бажано нести з собою, не завжди в наявності.
Отже, нові функції умілих господарників допомагають оновити розпорядок дня. Погодувати живність, когось приготувати й продовжувати нести службу на благо Неньки.
І лише зрідка у цей розпорядок вклинюється книжечка і декілька собачих голів. Вони складають компанію перед черговим заходом сонця...
Автор – друг "Жостік", почесний редактор видавництва "Zалізний Тато"