Вітчизняні оліґархи — ініціатори розвороту України обличчям до комуністичного Китаю. Причина банальна: найбагатшим "українцям" мало грошей.
У стосунках України та США відбуваються часом дивні речі, які мають кілька тлумачень. Після заяви держсекретаря Блінкена з переліком необхідних рішень, президент Зеленський демонстративно ветує одну з реформ прямо названих Блінкеном — закон про ВККС.
Далі від Блінкена звучить цифра в 30% втрат ВВП України від корупції. Ставки підвищуються сторонами, Банкова намагається грати в "сильний зовнішній курс" і залучає на шахівницю КНР, вочевидь аби у Вашинґтоні були більш м'які щодо усіх внутрішніх епізодів з українського політичного життя.
Питання щодо того, наскільки КНР реально готові до того аби замінити Україні МВФ відкрито, звісно ж, ніким не ставиться публічно. Як сказав ще зовсім недавно міністр Кулеба, Київ і Пекін не друзі, і не вороги, а просто торговельні партнери.
Після минулих епізодів не дуже приємного змісту в першу чергу для самих китайців, навряд чи хтось у Пекіні зараз готовий дати Україні кредитування співмірне з МВФ. Однак саме ця ідея була б "золотою акцією" для української оліґархії.
Сукупні наслідки від подальшого процесу реформ підходять все далі до меж оліґархічного консенсусу. Всі пропозиції Вашинґтона посунути Коломойського або Фірташа — все більш чутливі та гострі як для оліґархії, так і для політикуму.
2016-2019 роки унікальні зовсім не поразкою Порошенка і перемогою Зеленського — це, попри уве, речі доволі рядові та опосередковані. Саме у ці роки починає складатися консенсус оліґархів проти спроб інтеґрації на Захід, точніше за продовження цієї інтеґрації виключно в символічних формах: за реформи без змісту і тасування папірців.
Взяти гроші у МВФ означає виконати їх вимоги, що ведуть до звуження кормової бази груп впливу. Взяти замість цього гроші у РФ неможливо на даному етапі, вочевидь недовіра і скандальність такого кроку заважають навіть формулюванню питання; а ось кредитик із КНР був би добрим порятунком для української оліґархії, адже ніякі реформи не потрібні.
Минулі 2 тижні стали індикатором загострення протистояння навколо Національного банку України, який так само хоч і побіжно згадував Блінкен у своїх заявах. Вихід із НБУ одразу кількох команд менеджерів із гучним грюканням дверима у вузькому контексті означають прямий конфлікт із Кирилом Шевченком, а в широкому — протест проти зриву співпраці з МВФ і внутрішнього тиску на персонал.
Повернення "ПриватБанку", вочевидь, стало справою честі для Ігоря Валерійовича Коломойського, а зробити цього неможливо без руйнування тієї моделі та тих команд, які залишилися в НБУ після Гонтаревої й Смолія. Саме тому китайські гроші такі доречні українській оліґархії зараз.
Утім, повної готовності Пекіна їх надавати поки ми не бачимо, є радше акуратне промацування й обмін символічними заявами від Арахамії та книжками про Сі Цзіньпіня. Однак інтерес безумовно є.
І окремо хочу попередити людей, які хочуть звести питання впливу КНР до теми — "а, ну це ще одні друзі Путіна". КНР це такого масштабу слон, що їхня поява на нашому горизонті абсолютно непересічна річ навіть без контексту впливу РФ на Україну; і тлумачити ці знаки на обрії на предмет їх змісту нам доведеться ще довго.