Позиції офіційних Парижу та Берліну лишаються незмінними.
Про це заявив публічний інтелектуал, філософ Олексій Панич, коментуючи те, що Німеччина відмовила Україні у військовій допомозі.
«Це можна виправдовувати чи засуджувати, але політика Німеччини та Франції від самого початку російсько-української війни (яку в Європі досі панічно бояться так називати…) була незмінною», – написав Панич у себе сторінці.
Філософ так окреслив риси політики Франції та Німеччини стосовно агресивної політики Росії:
1. Найгірше - це збройне протистояння в Європі. Хай буде що завгодно, але не це ("аксіома № 1").
2. Відповідно, "що завгодно" передбачає в принципі будь-які поступки агресору (Росії), "аби не було війни". У тому числі введення в конституційний устрій України надійних "запобіжників" від вступу України в НАТО - хай би що про це думали в самій Україні ("мінські домовленості").
3. Відповідно, меседж Європи (уособленої франко-німецьким дуетом) на адресу України виглядав і виглядає так:
- якщо Росія чогось від вас вимагає, погрожуючи зброєю - торгуйтеся, але поступайтеся і виконуйте;
- в крайньому разі, хай краще Росія вас окупує (формально, як Крим, чи неформально, суто на рівні "впливу"), і ми всі (ви – в окупації, ми – на відстані) будемо терпляче чекати, поки ситуація не розрулиться сама собою, я̶к̶ ̶р̶о̶с̶а̶ ̶н̶а̶ ̶с̶о̶н̶ц̶і̶ як із розпадом СРСР;
- якщо хтось в Україні досі наполягає на продовженні силового опору Росії, це мусять бути хіба нечисленні "радикали" ("націоналісти", "українські фашисти", "ультраправі" тощо) – навіжена войовнича меншість, яку потрібно стримувати всередині країни (що зараз і робить Зевлада; до того ж зараз цей дискурс активніше, ніж будь-коли раніше, розкручують у Франції та Німеччині);
- самим фактом свого силового опору Росії ви ставите нас у незручне становище, мимоволі викриваючи "беззубість" Європи у силовому протистоянні, щойно Європа виходить з-під військової парасольки США (байдуже за чиєї ініціативи);
- максимум, на що ми спроможні – це економічно тиснути на Росію одною рукою і економічно ж підтримувати її на плаву другою рукою;
- тому переговори, переговори, і ще раз переговори!
«Даруйте, пані та панове, але іншої Європи у мене для вас немає», – додав Олексій Панич.