Лідер гурту "Сокира Перуна" підвів риску під етапом творчості, а також розповів про творчі амбіції та роботу у зоні проведення АТО/ООС.
Рок-колектив «Сокира Перуна» вже майже чверть століття впевнено тримається на плаву в перехресних течіях сучасної культури. З огляду на виразний політичний маркер у творчості бенду, його неодноразово титрували «рупором правої сцени України». І не безпідставно, адже слухацьку аудиторію «Сокири» зазвичай складали представники молодіжних субкультур націоналістичної спрямованості.
З початком російсько-української війни колектив неодноразово проводив виступи на фронті, а лідер гурт – Арсеній Білодуб долучився до бойових дій в складі ДУК ПС. Відтоді лави прихильників гурту поповнюють волонтери та військові. «Сокира Перуна» регулярний учасник ветеранських вечірок та відкритих заходів, що проводяться за ініціативи Мінвет України.
Цього літа колектив випустив чергову платівку «Reflexio», яка підвела резюмуючу риску під окремим етапом діяльності гурту. Попереду нові етапи творчого саморозкриття і робота над новими композиціями, які реактивують дух спротиву російським окупантам як на фронті, так і в тилу. Своїми думками про діяльність гурту та альбом «Reflexio» поділився з «Останнім Бастіоном» лідер «Сокири Перуна» Арсеній Білодуб.
- Кілька місяців тому у світ вийшла нова добірка композицій вашого колективу. За своїм характером та стилістичними особливостями вона дещо контрастує з попередніми альбомами гурту. Які головні меседжі ви хотіли озвучити платівкою «Reflexio» і на який пласт вашої аудиторії вони спрямовані?
- Ця платівка є плодом дворічної колективної праці. Це дванадцятий номерний альбом гурту. Пісенний прошарок, де ми були учасниками різноманітних збірок не враховується. В назві платівки ми запакували спонуку до свідомої частини українства аби люди Ідеї та члени бойового братерства, що народилося 2014-го року, відрефлексували пройдений 8-річний шлях боротьби. Але для нашого колективу це спроба озирнутися у 23-річну глибину минулого, поглянути на форсовані нами простори, згадати кожного, хто був з нами по один бік барикад, і про не зведені рахунки з ворогами нашої національної спільноти.
Альбом розрахований на доволі широку аудиторію. Адже раніше нам закидали те, що у нас достатньо важка для прослуховування музика, яка тримає нас у специфічному жанровому периметрі. Відтак, ми вирішили вдатися до своєрідного ліричного відступу і розширити межі колективного сприйняття нашої творчості.
Частину пісень, з якими вже знайомі слухачі «СП» ми виконали в акустичній unplugged-манері. При цьому ми використали класичні іспанські гітари, записали наново апробовані часом композиції у прекрасній атмосфері в найкращих студіях звукозапису Києва.
- Почасти вас окреслювали, як творців музики, котра мала попит в середовищах правих радикалів та молодіжних формаціях націоналістів. На концертах «Сокири» зазвичай збиралися люди чину і ті, хто сповідував інтенсивно-проукраїнську позицію. Якщо дивитися на альбом «Reflexio» як на етап своєрідного дорослішання гурту чи доцільно вести мову про переорієнтацію ідейного вектора в бік пом’якшення?
- Час та нинішня історична епоха лише ствердила нас у первинній світоглядній позиції колективу. Хвала силам небесним за те, що вони послали нашому народу такі випробування, які змушують його зорганізуватися і стояти на засадах рішучого самозахисту. Революція, війна, офіра доблесних воїнів, гідне життєве покликання та відданість вищим Ідеалам, зрештою, усе, чим сповнена нинішня історична доба, проходило наскрізною ниткою крізь наші тексти від початку діяльності гурту. На наших піснях виросло покоління тих людей, які боронять терени нашої Вітчизни на східних рубежах з 2014-го року… І для «Сокири» це велика честь.
- Не секрет, що світоглядні акценти, які популяризує своїм доробком «СП» перебувають, не побоюсь цього формулювання, у паралельному вимірі. Більша частина українського суспільства живе абстраговано від факту війни. Запит на героїзм і поетику боротьби не виходить за межі нечисельної когорти пасіонарних спільнот. Культ споживання і «права меншин» витіснили образ сильної та жертовної Особистості з порядку денного. Світ ідей та сенсів стає однополярним і все, що суперечить духу західних ліберальних демократій приречене на таврування. Медійний простір стерилізується згідно з переліченими вище пріоритетами та настановами. Відтак, стають очевидними факти замовчування та ігнорування всього, що не вписується в ідейно-світоглядний периметр сьогодення. Чи мали місце подібні прецеденти у життєписі «СП»? Чи відбувалися на гурт інформаційні атаки, чи застосовувались механізми цензурування?
- Ми звичні до подібних реалій. Нас як не було в інформаційному просторі, так і по нині ми у ньому відсутні. Впродовж періоду існування «Сокири» неодноразово змінювалася влада, настрої, тренди, мейнстріми, втім наш гурт завжди лишався поза медіагрою. При цьому є очевидною позитивна тенденція. Лещата історичних випробувань, з якими українство має справу в наші дні пришвидшують колективне самоусвідомлення нації та це позитивно відображається на стані справ пов’язаних з політичною свідомістю. У тому числі це оптимізує сприйняття нашої творчості, котра наскрізно пронизана патріотичними та націєтворчими ідейними акцентами.
Сьогодні ми можемо собі дозволити таку розкіш як виступи на будь-яких сценах, локаціях і фестивалях, котрі для нашого колективу є цікавими. Але більшість з цих заходів ми організовуємо самотужки й у нас цілком виходить збирати тисячні аудиторії.
А, власне, той факт, що нас нема у засміченому інформ-просторі, я радше, сприймаю як плюс, а не мінус. Бо ми з чистими руками, душею і серцем можемо ствердно сказати нашим нащадкам, що ми робимо чесно свою справу співпереживаючи і беручи участь в доланні усіх історичних перешкод, що постають перед нашим народом.
- Відомо, що «СП» з початком бойових дій на Сході України активно долучилася до концертних рейдів на передовій. Розкажи будь-ласка про цей шар діяльності колективу; що планується і які культурні події на фронті мали місце з 2014-го року?
- Після Революції Гідності та з початком окупації українського Донбасу ми досить активно включилися у справу підтримку фронту. Зараз важко пригадати достеменно усі виступи перед нашими військовими, але спробую перелічити найяскравіші заходи, котрі виразно закарбувалися у пам’яті. Щонайменше двічі ми виступали у Маріуполі. Один раз на базі полку «Азов», інший раз у місті на території військової частини. Був також концерт в Урзуфі у 2015-му році. Тричі виступали в Авдіївці. Загалом ми неодноразово мандрували вздовж усієї лінії розмежування на теренах Донецької області граючи та знімаючи кліпи на підтримку українського воїнства.
Тут варто пригадати й діяльність фестивалю «Сталевий промінь Волі» та «Повстанець», котрі у гарячу фазу війни збирали на мирних територіях рекордну кількість відвідувачів. В рамках цих подій проводились збори коштів на підтримку добровольчого руху та формувань ЗСУ; на сценах виступали найкращі рок-колективи країни абсолютно безоплатно. Їхня та наша гонорарна складова спрямовувались на підтримку фронту. Події набули суспільної резонації та згадані заходи збирали тисячні аудиторії, серед яких левова частина – представники військових, добровольчих, волонтерських та націоналістичних середовищ.
- Ваша співпраця з легендарним гуртом «КОМУ ВНИЗ» останнім часом помітно інтенсифікувалася. Прокоментуй, будь ласка, цей факт, розкажи чи плануєте і надалі провадити творчу колаборацію?
- Події які відбуваються в країні, зокрема Революція та Війна дуже зблизили нас з метрами готичної сцени, якими є «КОМУ ВНИЗ». Для нас цей колектив є метрами. Ба, більше, я впевнено стверджую те, що вони є справжніми гуру новочасної української національної музики. Їхню музику можна сміливо у наш час називати класикою. Для нас є великим щастям і достоїнством працювати з цими постатями. Разом з «КВ» у 2014-му році ми записали спільну пісню «Ми випрягли волів» на слова Анатолія Лупиноса. Згодом записали кліп. А потому була створена спільна пісня «Повстанець», котра, без перебільшення, отримала народне визнання.
Власне, це творіння присвячене ключовим подіям нашої країни, які вона переживає впродовж останнього часу. «Повстанець» відобразив ноту колективного настрою суспільства, пролунав в унісон з тисячами сердець славного воїнства і патріотичних громадян нашої країни. Час від часу ми виступаємо разом з «КВ». Зокрема мені не раз випадала нагода виконувати пісню «Повстанець» на одній сцені з цим легендарним колективом. Вже стало доброю традицією спільне виконання епічної композиції «Птаха на ймення Nachtigall»…
Звісно, за умови тісної співпраці, яка склалася між нашими колективами у нас є спільні творчі плани на поточний та на наступний рік. Окрім цього, ми плануємо відзняти спільний кліп. Але не буду відкривати усіх карт завчасно, нехай наша спільна робота виявиться для аудиторії приємним сюрпризом.
- Кілька років тому російський медіапростір в особі Скобєєвої та Соловйова побивався в істеричних конвульсіях від того, що тодішній прем’єр-міністр України – Олексій Гончарук опинився на концерті правого гурту «Сокира Перуна». Розкажи, будь ласка, як так трапилося, що третя особа держави завітала на виступ вашого колективу?
- Комбатантська структура «Спілка ветеранів війни з Росією» організувала захід «Veteran strog party». Подія замислювалася, як вечірка виключно для учасників війни на Сході країни. Але сталося так, що тодішня очільниця Міністерства Ветеранів запросила на цей захід О. Гончарука. Власне він і відреагував на її пропозицію та з’явився у концертній залі.
Особисто я розцінюю його крок вкрай позитивно, адже переконаний, що будь-який прем’єр післяреволюційної України мав би вчинити так само; прийти на захід та вклонитися захисникам Вітчизни. Мені невідомо, як прем’єру обмалювали захід, на який він мав прийти, але перед нашим виступом він вийшов на сцену і сказав дуже адекватну і притомну промову. Не можу сказати, що у його виступі були не коректні ідейно-політичні акценти. Згодом відео його спічу потрапило в інтернет мережу і найбільш запеклі українофоби одноголосно заверещали про те, що Гончарук виступив на розігіріві у «фашистов из Сокиры»…
До слова, це не перший захід, коли представники влади з'являються на наших виступах. Втім, це були керманичі обласних і районних рівнів. Після 2014-го року, досить часто культурні заходи відбуваються за підтримки органів місцевого самоврядування, міністерств і мерій. Але очільник кабінету міністрів був на нашому виступі вперше.
- З яким би словом ти хотів звернутися до українців і що саме волів би побажати співвітчизникам у ці відповідальні і непрості часи?
- Насамперед, я хотів би, аби наші спільники за Духом чітко усвідомили те, що ми живемо в прекрасну Добу. Попри весь драматизм і жертовність, якої від нас вимагає історична епоха, українство долає важливий етап становлення. Бути нацією переможців досить не просто.
Втім, ми у своїй скарбниці минувшини маємо колосальний досвід Звитяг. Перешкоди й випробування на нашому шляху мають лише зміцнити наш Дух. Відтак, останнього має вистачити на те, аби ми повернули собі статус центрової сильної нації у Європейській системі координат.