Про загрозу енерґетичній, економічній та територіальній безпеці України та реконструкцію Російської імперії.
Про що свідчить візит канцлера Німеччини Анґели Меркель до Білого Дому і що принесли Україні перемовини щодо "Північного потоку-2"? — Кремль посилює свою енерґетичну владу в Європі, і одночасно намагається послабити та ізолювати Україну на ґеополітичній мапі світу.
Протягом своєї каденції Анґела Меркель однозначно виступала за побудову "Північного потоку-2", мотивуючи це німецьким економічним інтересом. Адміністрація Дональда Трампа, на думку Джо Байдена, зробила недостатньо для зупинки будівництва газопроводу.
Тому майже завершене будівництво не має стати причиною розколу у відносинах між дружніми США та Німеччиною. Так зараз виглядає позиція США.
Що ж ми маємо тепер? — Німеччина фактично повністю підтримує "Північний потік-2", а США – схиляються до суттєвих компромісів.
Видання "Reuters" повідомляє, що такі компроміси вже узгоджені, і сторони от-от вийдуть із ними у публічний простір. Зокрема, видання каже, що США остаточно відмовиться від введення санкцій проти оператора газопроводу та його керівництва.
Водночас обидві сторони обіцяють інвестиції в українську енергетичну інфраструктуру, її модернізацію, а Німеччина нібито готова надати ґарантії щодо транзиту газу через Україну після 2024 року, коли завершиться термін дії чинної угоди між українською газотранспортною системою та "Газпромом". І все це, – кажуть, – обов'язково буде, колись, у майбутньому.
Чи може України спокійно прийняти таку позицію партнерів та їхні приховані домовленості, які ставлять Україну перед фактом? — Ні, не може.
Вочевидь, українська влада не змогла донести до США та Німеччини ступінь загрози, що несе "Північний потік-2" і російська газова експансія. Підрив енерґетичної незалежності ЄС, важкий удар по економіці України, значна небезпека ізоляції та відкриття нового простору для подальшої масштабнішої аґресії РФ – це далеко не повний список загроз, на яких Володимир Зеленський мав би наголошувати на всіх зустрічах з міжнародними партнерами.
Натомість говорити про загрози через "Північний потік-2" українська влада почала лише зараз, коли наші партнери вже мають сформовані позиції, і, на жаль, не на нашу користь. Комунікація Зеленського із Заходом у цьому надважливому питанні провалена.
А ще у травні, згадайте, він звинувачував тодішнє керівництво "Нафтогазу" у витратах на лобізм у США. Хоча це були власне витрати на лобіювання наших інтересів у питаннях "Північного потоку-2".
Путін прагне панувати на енерґетичному ринку Європи. Адже це сильний важіль для досягнення його основної цілі – реконструкції Російської імперії.
"Газпром", скориставшись кон’юнктурою ринку, вирішив не задовольняти попит на газ в Європі повною мірою. Як результат – максимальні ціни на газ за останні 13 років на європейських хабах та історичні рекорди гуртових цін в Україні; мета – наочно продемонструвати, як погано буде Заходу без "Північного потоку-2".
Грошові компенсації для України та короткострокові економічні вигоди для західних партнерів не можуть стати виправданням для такого катастрофічного розвитку подій. Утім, уже зараз в ЄС є приклад, як обмежити апетити Росії.
15 липня Суд ЄС у Люксембурзі ухвалив, що російський газопровід "OPAL" має відповідати законодавству ЄС, а тому транспортувати газ по ньому "Газпром" може лише на 50%. До решти газопроводу доступ мають отримати треті сторони – постачальники газу.
Але для України проблема "Північного потоку-2" значно серйозніша. І вирішувати її варто як юридичним, так і політичним шляхом.
Приховані домовленості наших партнерів про фактичний обмін нашої економічної, енерґетичної та, найголовніше, територіальної безпеки – це неприпустимий крок і дуже тривожний сигнал. На жаль, зараз ми не бачимо проявів солідарності та єдності з Україною з боку найближчих партнерів.