Міжнародна команда науковців дослідила функціонал і зовнішність земного ядра. Їхня мета — з'ясувати, який у нього тип теплової конвекції.
Під час дослідження геофізики та геологи спільно працювали над пошуком найгарячіших і найхолодніших точок глибоко всередині нашої планети. Результати своєї кількамісячної роботи вони виклали на шпальтах галузевого видання Scientific Reports.
Фахівці зібрали дані про час і довжину пробігу хвиль PKIKP та PKiKP, які проходять крізь осердя Землі, тільки перші проникають під кордон внутрішнього ядра і виникають на сейсмограмах раніше, а другі відбиваються від неї та виникають пізніше. Вирахувавши різницю між часом двох хвиль (загалом їх 5477), вдалося створити тривимірну модель верхнього шару внутрішнього ядра Землі з його температурними відбитками.
Отримана томограма зовнішнього шару внутрішнього ядра глибиною 100 кілометрів виявила кілька особливостей. Хвилі стиснення (позначаються буквою P) проходили крізь Східну півкулю із більшою швидкістю, ніж Західну — хоча у цьому регіоні був виступ від центральної Атлантики до Центральної Америки, який долали швидко.
«Вимірявши температуру згасання хвиль, ми виявили найхолоднішу область під північною частиною Атлантичного океану — температура поверхні внутрішнього ядра там нижча за середню на 200 Кельвінів. Найгарячіші точки знаходилися з боків від холодної — у північній частині Південної Америки, там температура на 600 Кельвінів вища за середню, і широка область на півдні Азії від Середземномор'я до східної Австралазії, вона гаряча на 300 Кельвін. На основі цих даних ми припустили, що кристали заліза у внутрішньому ядрі, ймовірно, орієнтовані радіально у бік від гарячих точок уздовж поверхні», — прокоментували своє дослідження науковці.
Водночас уточнюється, що ці анізотропні особливості свідчать про складний пристрій теплової конвекції у центрі Землі: існують як внутрішні, локалізовані джерела нагріву, так і нелокалізовані. Своєрідну анізотропну орієнтацію кристалів заліза геологи пояснили тим, що у минулому, можливо, вся поверхня внутрішнього ядра піддавалася конвекції.
«Ми певні, що у результаті виникла стійка структура, а коли ядро охололо, його серцевина перестала здійснювати термоконвекцію. Натомість кристали застигли у тій орієнтації, яку засікли датчики наших сейсмографів, а зовнішня оболонка продовжує брати участь у теплообміні», — висновують дослідники.
Крім того, як раніше повідомляв «Останній Бастіон», майже 4,5 мільярда роки тому із Землею зіштовхнулося інше велике космічне тіло. На цьому наполягає команда астрофізиків і геологів, які знайшли відповідні докази.