Трампівська Америка воліє вмити руки й полишити свого українського партнера на поталу РФ. Цим неодмінно скористається нова «вісь зла».
Путінське повномасштабне вторгнення в Україну 2022 року однією зі своїх справжніх стратегічних цілей мало на меті територіальне розширення і так найбільшої за розмірами країни світу. У Кремлі бачать відкушування та перетравлення чужих теренів інструментом підтримки у тонусі імперської логіки існування, хоча насправді йдеться про квазіімперську логіку.
Вся справа у дефіциті людського ресурсу. За найскромнішими оцінками, природне зменшення населення РФ у 2024 році становило 600 000 осіб; усередині країни-бензоколонки шаленими темпами наростають мігрантські спільноти, які змінюють її демографічний профіль, перетворюючи на аморфну, клекотливу і слабко керовану масу.
Прагнучи утримати під своїм контролем Крим та інші загарбані землі, розкрилася хронічна нездатність Кремля забезпечити їхню колонізацію, як було за династії Романових і більшовицького режиму. Натомість з'явилася реінкарнація нового Дикого поля; фактично випалений простір, чорна діра, що створює грандіозний комплекс проблем без відчутних переваг.
Власне, почасти так бачать «московитські завоювання» зовнішні спостерігачі, зокрема трампісти у США, режим аятол в Ірані, ну й, звісно ж, комуністи у КНР. Гострою темою минулого тижня, у світлі спроб 47-го американського президента укласти угоду з путіним, стали саме територіальні проблеми.
Наріжним каменем полеміки є Крим, а саме здатність Білим домом визнати його окупацію РФ в юридичній площині. Простіше кажучи, відмовитися від своєї Кримської декларації 2018 року (яку підписав особисто Дональд Трамп) і стати співучасником розділу України, як колись Польщі чи Чехо-Словаччини.
Витоки у ЗМІ низки варіантів інгредієнтів угоди із путіним задля ефемерного припинення бойових дій включають горезвісне «Кримське питання», яке для Кремля більш аніж просто сакральне. Трамп вважає його дуже проблемною спадщиною колишніх адміністрацій (але аж ніяк не своєї), а тому пропонує гібридне тимчасове рішення.
Весною 2014 року РФ гібридним чином захопила і протизаконно привласнила український півострів, і тим самим прирекла на свою голову санкційну бурю. Проти Москви запроваджено понад 28 600 санкцій, і живеться їй із таким вантажем дуже погано, враховуючи боротьбу з лазівками для їхнього обходу, на кшталт «тіньового флоту».
У світлі вищенаведеного, Вашинґтон через спеціального представника єврейського походження Стіва Віткоффа пропонує путінському режимові гібридний підхід для нормалізації. Мовляв, тримайте, шановні бізнес-партнери досягнення перемир'я за умови відмови США від визнання загарбань РФ de jure в обмін на тимчасове визнання контролю РФ над окупованими теренами de facto та поступове зняття санкцій для пожвавлення економічної активності.
«Перемир'я в обмін на розвиток народного господарства» при винесенні теми статусу окупованих територій України за дужки. Це без перебільшення гібридний сценарій не дає фінального вирішення конфлікту, що продовжить кровоточити на Сході Європи, виснажуючи українську державу та націю.
По суті, це своєрідна легалізація сумнозвісного «замороження конфлікту» із перспективою нової ескалації у найближчі рік-два, адже про демілітаризацію України та РФ зовсім не йдеться. Тільки такий варіант може забезпечити хоч якусь видимість успішності кремлівської дипломатії Трампа до 100 днів його президентства, які припадають на 30 квітня.
Всередині США початок його другої президентської каденції бачать «застрашливим» і «хаотичним», тарифні війни та скорочення бюджетних видатків не знаходять масової підтримки. Показово, що сам рівень довіри до Трампа залишається на рівні 40% — такий індекс є найгіршим за минулі півстоліття, і повторює шлях його першого терміну.
Потрібно приділити увагу такому моменту, що поточна кульгава політика США із РФ та Україною дуже надихає КНР. Минулого тижня китайські війська взяли під контроль спірний атол у Південнокитайському морі, на який претендують В'єтнам і Філіппіни одночасно.
З Пекіна дивляться на те, що відбувається з оптимізмом, адже ослаблення американських позицій на глобальному рівні, а самого Трампа всередині США, дозволяють Сі Цзіньпіну все більше розв'язати руки у питанні Тайваню. Люди червоного диктатора Китаю не дрімають і тримають ніс за вітром.
Поки тривають пошуки умов гібридної угоди для зупинення московитської агресії проти України, китайці зухвало захоплюють безлюдні рифи, готуючи власний плацдарм в акваторії Тихого океану. На відміну від виснаженої у людському плані Москви, Пекіну вистачить людей для великої експансії, тикаючи пальцем на подібні потуги убого північного сусіда.