Міжнародного права, крім права сильного, de facto ніколи не існувало. Всі ці документи й угоди не варті паперу, на якому писані.
Вкрай неприємні асоціації викликає сучасність із добою Руїни (маємо на увазі історичний період другої половини XVII століття). Так, про неї часто згадують, але її досвід не вивчають.
Мовляв, «це ж понад 300 років тому, тепер світ інший». Однак «фішка» Руїни була як раз не в тому, що українці чубились, а в тому, що довіряли «союзникам» і шукали «старших братів».
Чим закінчилася дружба з московитами всі знають. Але забувають, як поляки розстріляли пропольського гетьмана Івана Виговського, а долю протурецького Юрія Хмельницького ми точно не знаємо досі (лише, що турки замордували).
Легендарний Петро Дорошенко прозваний історіографами «сонцем руїни». А проте, він добровільно склав булаву коли фактично виграв (!), бо такі гарні турецькі союзники йому попались, не надійні (як перед тим у Богдана Хмельницького татарські).
Світ ділиться на чужинців і українців, крапка. Немає ніяких «орко-ельфійських» протистоянь, адже, якщо ми це будемо чітко усвідомлювати, — то й міжнародна політика буде на порядок ефективніше і «партнери», як не дивно, будуть корисніше на порядок.