Українці мусять навчитися ставити конкретні питання. Усе, щоб отримувати конкретні відповіді у тих процесах, де маємо конкретний вплив.
Спершу, про «перемогу». Рік тому були затримки з постачанням озброєнь, як згодом з'ясувалося — до кінця року попередня адміністрація США так і не змогла поставити все, що планувалося; ну, так хотіли «допомогти».
Україні катають істерики щодо ударів по нафтогазовій інфраструктурі, бо потрібна російська нафта на ринку і, щоби, боронь Боже, РФ не постраждала. Спокійно дають московії торгувати нафтою.
Європейці навіть і не чухаються щодо організації іншого формату безпеки та щодо виділення гроше на оборону, а удари по території РФ західною зброєю були до нині заборонені.
Натомість істерик ніяких немає щодо «зрад», і що ж зараз? — Ціни на нафту впали, тож у московитів відчувається реальний дефіцит бюджету, оскільки нинішній президентській адміністрації у Вашинґтоні нафта та газ із РФ непотрібні.
Ніхто не довбає мізки щодо ударів по нафтогазовій інфраструктурі, удари інтенсивно йдуть запроваджуючи реальні, а не фіктивні санкції. Постачання озброєння тривають, санкції з РФ не зняті.
Тим часом КНР просив (увага!) в України забезпечити безпеку Сі Цзіньпіну під час параду на Червоній площі у Москві. Цим комуністична диктатура фактично визнає спроможність ЗСУ це зробити.
Можливості України щодо ударів по території РФ і блокади портів Новоросійська різко зросли. Європейці забігали щодо укріплення оборони та виділення грошей, й тому числі на ВПК України.
Але якось дивно на голови українців ллються суцільні істерики «про зраду» — я нічого не переплутав у логічних зв'язках? А то в нас якісь істерики катають щодо переговорів Дональда Трампа і путіна, і хто там щось комусь сказав, забуваючі, що було раніше й не аналізуючи фактів.
Нас це не повинно цікавити, ми не впливаємо на ці процеси, бо потрібно формувати власні важелі тиску, щоби диктувати свою волю. Україна може це зробити виключно зброєю власного виробництва та конкретними кроками, а тут виникають інші питання:
Українці повинні навчитися ставити конкретні питання, щоб отримувати конкретні відповіді у тих процесах на які ми маємо конкретний вплив. А не сидіти й займатися захопливою політологією, яка до нас не має жодного стосунку.
Наприклад, блокада портів Новоросійська з боку України (якщо потрібно топити танкери. Ніхто нам нічого вже не скаже, якщо, звісно ж, існує така можливість.
Але це знов питання то Кабміну та НБУ, і блокада з боку ЄС танкерів у Балтійському морі (наприклад, через негативних вплив на розмноження риб у цьому морі). Флот для цього є.
Преценденти затримки та конфіскації суден теж є — це те, до чого ми маємо змушувати їх, а не слухати белкотіння про «ультиматуми» та нові «пекельні санкції». До речі, шановні партнери, а де ж ті ваші санкції?
Це призведе до того, що переговорний процес із РФ буде не про обговорення якихось віртуальних планів, які ніколи не працюватимуть, а про конкретне обговорення графіка введення військ на територію України. Через ці порти проходить 80% товарообігу РФ.
Тому ми повинні чітко й ясно усвідомлювати і зосереджуватися на конкретиці, а не розглядати картинки та читати та обговорювати маячню. Хоча це звісно легше.