Нині в Україні відсутня комплексна і системна психологічна реабілітація для всіх учасників бойових дій. Влада взагалі ігнорує ветеранів.
У мами подруга працює в поліції і вона розказала, що останнім часом все частіше викликають на домашнє насилля. Ситуація значно відрізняється за районами (в одному місячну кількість викликів можуть зареєструвати за один день в іншому).
Я вже і від знайомих чула історії, як молоді одружені пари розлучаються через насилля в сім'ї після повернення чоловіків з війни. "Ґендерні" активісти вже потирають руки, аби якомога голосніше лякати всіх "патріархальним мисленням", "токсичною маскулінністю", "традиційними цінностями" й говорити про актуальність Стамбульської конвенції та фемінізму.
І за всіма цими ідеологічними кліше буде губитися реальна проблема, яка полягає у відсутності дієвої та широко впровадженої програми психологічної реабілітації для всіх ветеранів, яка має бути обов'язковою. Як для самих бійців, так і для їхніх родин.
Назовні все може здаватися нормальним і не обов'язково пережитий досвід має втілитись у ПТСР. Травма війни може проявлятися в дрібницях і не сприйматися як реальна проблема.
Неконтрольовані емоційні реакції, пасивна агресія, закритість, хронічна тривожність і фоновий страх, нездатність розслабитись і довіряти іншим. І багато інших труднощів, які війна лише загострила.
Але саме війна є причиною тих негаразд, які масово будуть з'являтися в нашому житті після її завершення. Це важливо пам'ятати, аби не вестися на ідеологічні кліше, які нам пропонуватимуть охочі заполонити наш розум.