Ми настільки подорослішали за півтора року, що можемо навчати інших, як боронитися. Але факт є фактом: наші захисники гинуть...
На кладовищі, там, де зали для церемоній – незвична публіка. Під самим входом – дві групки, дівчата і хлопці, років до 25.
Далі трохи старші, але нікому на вигляд не більше 30. Одні стоять у цивільному, інші – із шевронами штурмових бригад.
Ці юні люди – найстарші у цьому місті. Немає над ними доросліших, прожили вони вже більше за своїх батьків, і багато разів тут, на краю життя, проводжали у засвіти своїх.
Двадцять-із-чимось-річні герої у трунах, двадцять-із-чимось-річні їхні вдови. Їх багато, тут цілі їх натовпи, але навколо – у тисячу разів більше місто, де вони губляться.