Жодна кандидатура не задовільнить усіх
Після оголошення результатів виборів нинішній прем'єр-міністр Франції Габріель Атталь вирішив подати у відставку, оскільки його коаліція у парламенті розпалася. Найімовірніше, його місце посяде хтось із представників лівого «Нового народного фронту», який отримав найбільше голосів.
«Новий народний фронт» ‒ поспішно укладений альянс між чотирма основними лівими партіями ‒ соціалістами, зеленими, комуністами і рухом Жана-Люка Меланшона «Франція нескорена» ‒ неочікувано опинився на першому місці, друге зайняв блок президента Еммануеля Макрона «Разом», а ультраправа партія Національне об'єднання» Марін Ле Пен опустилася на третю сходинку.
Вибір глави майбутнього уряду залишається невизначеним, пише Politico.
Обирати прем'єра формально належить президенту Макрону, який не зобов'язаний рахуватися з результатами виборів, але політичний звичай диктує, що очільник уряду обирається з лав найбільшої політсили або коаліції.
Велике питання полягає в тому, кого ліві висунуть на посаду прем'єр-міністра. Під час виборчої кампанії «Новий народний фронт» вирішив не обирати явного лідера кампанії, на відміну від «Національного об'єднання» з Джорданом Барделлою та промакронівської коаліції на чолі з Габріелем Атталем. Негласна причина була цілком зрозумілою: партії не змогли б досягти консенсусу з цього питання, а їм навпаки потрібна була згуртованість для перемоги над ультраправими.
Дві основні сили в коаліції ‒ «Франція нескорена» та соціалісти ‒ матимуть найбільше впливу у майбутніх переговорах. У цьому разі це може одразу виключити з кандидатів лідерку партії «Зелених» Марін Тондельє, незважаючи на її активну виборчу кампанію.
Отож, основних претендентів на посаду прем'єр-міністра Франції можна розбитими на чотири групи.
Рух Меланшона «Франція нескорена», яка є найрадикальнішою з чотирьох основних партій коаліції, за прогнозами, отримає найбільше місць серед лівих груп.
Їхня чисельність у парламенті в поєднанні з високими результатами Меланшона на останніх двох президентських виборах дасть аргументи на користь того, що майбутній глава уряду має походити з їхніх лав.
Якби у політисили був вибір, очевидним кандидатом був би сам Меланшон, але його неоднозначний підхід до політики та жорстка позиція з різних питань ‒ від економіки до війни в Секторі Гази ‒ зробили його токсичним для поміркованих виборців. Лідери інших членів «Нового народного фронту» під час виборчої кампанії твердо заявили, що не підтримають 72-річного політика на посаду голови уряду.
Меланшон сказав, що не буде «нав'язувати» себе в ролі лідера.
Є й інші претенденти, серед яких координатор руху Мануель Бомпар, президент його групи в парламенті Матильда Пано, висхідна зірка Клеманс Гетте або президент фінансового комітету у парламенті Ерік Кокерель, але їхні шанси значно менші.
Перший виклик лідерству Меланшона та його союзників можуть кинути депутати, які колись боролися пліч-о-пліч з триразовим кандидатом у президенти, але відтоді розірвали з ним зв'язки.
Ці кандидати можуть позиціонувати себе як такі, що ідеологічно близькі до панівної частини «Нового народного фронту», і водночас вважатимуться такими, що не викликають розбіжностей, на відміну від Меланшона.
Серед них колишній журналіст і режисер Франсуа Руффен, який планує брати участь у наступних президентських виборах. Він критикував політсилу за «недостатню інформаційно-пропагандистську роботу» в сільській місцевості Франції, а також назвав Меланшона «тягарем».
Клементина Отен, яка була у двох останніх скликаннях парламенту, але дедалі частіше критикує Меланшона, може так само заявити про себе. Минулого місяця Отен говорила, що вона усвідомлює себе однією з тих, хто може претендувати на посаду прем'єр-міністра в разі перемоги.
Французька соціалістична партія досягла свого мінімуму в 2022 році, коли набрала 1,7% на президентських виборах. Але з тих пір вона почала несподіване відродження, кульмінацією якого став її сильний результат на європейських виборах, де вона посіла перше місце серед лівих сил із майже 14% голосів.
Соціалісти мають менше депутатів, ніж «Нескорена Франція», але все одно посилили свою присутність у парламенті і скоротили розрив з радикальною партією Меланшона. Вони можуть сподіватися на підтримку «зелених» у спробі не дати «Непокореній Франції» взяти владу в свої руки.
Можливими кандидатами можуть стати представники нового покоління соціал-демократів, включаючи нинішнього голову Соціалістичної партії Олів'є Фора, президента групи Бориса Валло, що йде у відставку, або провідного кандидата на виборах до ЄС Рафаеля Глюксманна.
Найімовірнішим варіантом є 48-річний Валло, який вперше був обраний до парламенту у 2017 році. Він навчався разом з Макроном у найкращій школі для державних службовців Франції і, як і нинішній президент, раніше працював заступником генерального секретаря в Єлисейському палаці.
Але один «колишній чемпіон» також може спробувати сказати своє слово. Мова про експрезидента Франції Франсуа Олланда, який виграв свій виборчий округ, ставши лише другим президентом у новітній історії країни, який повернувся у парламент після виконання обов'язків глави держави.
Одним із способів уникнути розбіжностей між партіями може стати вибір лівими когось ззовні. Соціал-демократичний депутат Європарламенту Рафаель Глюксман запропонував цей варіант минулого місяця, висунувши кандидатуру Лорана Бергера ‒ колишнього лідера реформістської профспілки. Він відомий своєю здатністю створювати консенсус і долати розбіжності. Водночас його поміркований підхід може стати проблемою для Меланшона.
Коли Макрон оголошував дострокові парламентські вибори, то сподівався, що його політична сила буде головним спаринг-партнером ультраправих. Але все одразу пішло не за сценарієм французького президента. Замість змагання правих і ліберал-центристів ми отримали жорстке протистояння між правими і лівими. Політичне літо у Франції обіцяє бути спекотним.