Зруйнована Ґаза стала близькосхідним аналогом В'єтнаму для єврейського державного утворення. Ізраїль досі не досяг (і навряд досягне) мети.
Урядова партія «Лікуд», очолювана прем'єр-міністром Біньяміном Нетаньягу, представила у Кнесеті законопроєкт про визнання Катару «країною-спонсором тероризму». Мета очевидна й прогнозована — зірвати будь-які перемовини щодо війни проти палестинців Ґази, які модерує Доха.
Необхідно наголосити, що автором цього законопроєкту є скандальний член «Лікуду» правий популіст Моше Саада. Цей однопартієць Нетаньягу неодноразово вже заявляв, що «Ізраїль має заморити Ґазу голодом і силою виселити все її населення в інші країни».
У разі, якщо зазначений закон набуде чинності, держава Катар не зможе торгувати із державним утворенням Ізраїль. Але це все ж не головна мета, головна — зірвати всі спроби укласти перемир'я із ХАМАС і надати спеціальній воєнній операції «Колісниці Ґідеона» — фінальній спробі завоювати весь сектор — коїти все, що заманеться.
Депутат-популіст Моше Саада Текст звинувачує Катар у підтримці озброєних груп (що, в принципі, правда, кого катарці тільки не підтримували — від афганських талібів до ліванської «Гізболли») і засуджує його роль медіатора. Доха — епіцентр постійних перемовин, яким не дає перетворити Ґазу на суцільні знелюднені руїни.
Також Катар там називають «найбільшим інвестором у глобальний тероризм», що є спробою усунути ключового і чи не єдиного перемовника із палестинським рухом ХАМАС, який і контролює Ґазу. Хоча у бойовиків із сектору завжди є Дональд Трамп на швидкому наборі у телефоні.
Проблема полягає ще в тому, що Катар, не дивлячись на свою відверто контроверсійну репутацію, доволі добре робить свою роботу. Саме за медіації Дохи сталися два попередніх припинення вогню, звільнення деяких заручників, захоплених 7.X.2023 та доставлення гуманітарної допомоги у Ґазу.
Прийняття подібного законопроєкту означатиме, що Нетаньягу остаточно вирішив пожертвувати інтересами тих небагатьох заручників, які ще живі, їхніми родинами, родичами загиблих заручників та солдатів і — глобальніше — думкою більшості ізраїльтян заради здобуття своєї «тотального тріумфу». А він, будьмо чесні, далеко не гарантований виключно силою зброї.