Для переважної більшості українців справжня війна почалася 24 лютого 2022 року. Попередній період вони не зважали на бойові дії та окупацію.
Знаєте, про що зараз ніхто не хоче думати? Ніхто не хоче думати про те, що Київ не взяли за 3 дні, бо туди роєм побігли українські дядьки, яким було за 45 років і старше.
Оті дядьки, які пройшли горнило АТО. Оті самі дядьки, яких масово потім підсрачниками викидали із маршруток перевізники та наймані водії, волаючи навздогін: «А я тібя туда не посилав!».
Оті дядьки, яким казали у сільських і міських радах: «Ну, немає у нас вільної землі! Де ми тобі візьмемо тої землі». Оті дядьки, яких дружно посилали з кабінету у кабінет, від них відвертали очі...
Коли ж стався ранок 24 лютого і всі обісралися — Кабінет міністрів, Офіс Президента, Верховна Рада, власне «мудрий нарід». Усі обісралися, крім дядьків під п'ятдесят, які мовчки, абсолютно спокійно пішли до воєнкоматів.
Уявляєте — добровільно пішли, їх не ловили. І саме дякуючи отим дядькам, столицю не взяли за три дні, ба більше: мусили окупанти відступити від столиці України, зазнавши чималих утрат.
А тоді ,отих дядьків кидали на Бахмут, на Авдіївку, на Ізюм, на Херсон... Ними кидалися абсолютно бездарно і непрофесійно; напевно так було тому, що і народ, і влада свято вірували: дядьки за 45 нескінченні, безсмертні, вічні.
Жени їх в окопи, кидай їх на ворожі редути — вистоять, переможуть. А вони йшли на смерть, як і належить Воїнам козацького роду: сміливо, із відкритим забралом, без страху, без сумніву, без соплів і сліз.
Такими вони й застигли у граніті надгробків від Ужгорода до Харкова — незламними та нескореними Воїнами. Стоять і дивляться на тих, хто ходить повз них.
Тепер вони плачуть із неба дощами, падають на плечі своїх дружин сніжинками й вітром обіймають плечі своїх донечок. От тільки більше піти в атаку вони не зможуть ніколи.
Все частіше читається у соціальних мереюжах волання «мудрого народу»: припиніть війну. А війну можна припинити тільки у два способи — перемогти чи здатися.
Й оті дядьки, котрі пройшли горнило АТО, хотіли перемоги, хотіли волі та доброї долі не собі — вам. Вам усім, хто нині сущий, завдяки тим дядькам, які зараз дивляться на всю оцю фігню, яку творите, із сивого неба.