Лютневе вторгнення російських окупаційно-терористичних сил запустило незворотні процеси в Україні. Станом на сьогодні наш народ вимирає.
За даними інституту демографії, 1.I.2017 в Україні було 36 мільйонів осіб без урахування окупованих територій. Водночас за деякими внутрішніми даними, у нас станом на 1.I.2022 взагалі було 31 мільйон осіб.
З огляду на біженців – можна припустити, що нинішнє населення України дорівнює 25-27 мільйонів. Ситуація, м'яко кажучи, є катастрофічною, і що довше триває війна, то складніша ситуація.
Натомість за даними ООН, з країни виїхало до 2 млн дітей, з цих 2 млн – 200 тисяч пішли до дитячих садків та шкіл Польщі. Поляки розраховують, що ще 200 тисяч зверху буде на перше вересня цього року у разі продовження війни.
Самі поляки теж, до речі, страждають від демографічної кризи, вони не дорахувалися 200 тисяч людей минулого року. Тому розв'язувати свої проблеми нашим коштом: не лише вищезгаданими дітьми, а й масовим розселенням біженців по малих містах та селах.
Насамперед це будуть сім'ї з дітьми, чиї батьки та чоловіки зараз перебувають на фронтах, тож чи даремно з'явилася таргетована реклама на чоловіків в Україні про купівлю житла в Польщі? – Ні, це так і задумано.
Після війни ми ризикуємо залишитися з населенням, що швидко старіє, звідки велика частина працездатного населення виїде вглиб Європи. Що допоможе це виправити? – На жаль, народжуваність тут безсила і програма "Велике Зачаття" марна.
Післявоєнний бебі-бум може лише частково (на короткий проміжок) дотягнути до 2.0 за дуже оптимістичного сценарію, але і цього мало. Мігранти до нас також не поїдуть.
По-перше, демографічна криза зараз у всьому світі – люди висмоктуються так, що нам нічого не залишиться. А по-друге, із постсовєцького простору до нас ніхто теж не поїде, за винятком потенційно можливої репатріації українців із росії (або того, що від неї залишиться).
Але чи прийматимуть тут репатріантів? Чи є механізм репатріації? – Ось такі та подібні їм питання є дуже гострими зараз.
Розповім, чим це все загрожує: окрім відсутності серйозного економічного зростання, такий розклад загрожує нам у майбутньому втратою суб'єктності. Чим менше працездатного населення – тим важче контролювати нашу територію.
Тут уже час задумуватися про серйозну конфедерацію з поляками, насправді. У будь-якому разі, як би ми не пішли з історії, Україна та українська нація йдуть гарно – тягнучи за собою рештки російської Імперії.
Фінал, гідний античної трагедії: «Я тебе породив, я тебе й уб'ю». Отже, висновок не втішний: Україна помре і це буде не сьогодні й не завтра. І помре вона демографічно.
Автор – Гліб Парфьонов, керівник департаменту безпекової політики Центру політичних студій "Доктрина"