Вітчизняний телевізійний простір кастрований до зелемарахвону. Він не загартовує та мобілізує людей, а лише шкодить нашій нації.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).
У цій великій війні я найбільше ненавиджу та вважаю найнебезпечнішими дві речі. Ось вони:
І, якщо з першим пунктом всім все зрозуміло, то з прогнозами, на жаль, ні. Прогнози у нас люблять, про них питають, на них чекають, їх роздають, із ними носяться як з писаною торбою, ними маніпулюють, брешуть, заколисують, залякують тощо.
Роздавати прогнози закінчення війни — це не брати на себе відповідальність — це підвищувати собі перегляди/лайки/рейтинги. Вірити у прогнози — позбавляти себе можливості критичного мислення та власної відповідальності, наражати себе на небезпеку та великі розчарування/втрату надії/відчай/депресію.
Згадаймо, скільки було «прогнозів» з початку російсько-української війни (з 2014 року) та її переходу (у 2022 році) у повномасштабну війну: безліч, хуліард, тьма... Хоч один здійснився? Ні! Війна триває!
Існує один простий спосіб не слухати й не вірити у жодні так звані прогнози закінчення війни: пам'ятати, що ніхто ніколи не знає, коли закінчиться війна. Можна накидувати варіанти: як і чим може закінчитися війна, але точно не «коли».
Все це буде не варіантами й не прорахунками, все це буде лише здогадками, які є пасткою, зняттям відповідальності, небезпекою. На жаль, чимало людей вірило у так звані прогнози про «2-3 нідєлі», і багатьох із них, на жаль, вже з нами нема.
На жаль, чимало вірило в так званий прогноз (він же: порожні обіцянки й сцянина в очі) про «рік перемоги». Це взагалі я вважаю інформаційним злочином проти українців: наобіцяти рік перемоги та закінчення війни, коли було зрозуміло, що це лише її початок, і треба закликати людей не повертати дітей до України, а мобілізуватися.
До речі, мобілізація теж провалена частково через пустопорожні «прогнози» і обіцянки. Чимало людей реально вірили в прогнози «війна закінчиться вже в цьому році», тому й не йшли мобілізуватися, розслабилися, «повірили в ЗСУ», від якого відгородили себе тощо.
Наразі знову вірять в прогнози «закінчення війни в цьому році». Дивовижно, але чимало людей вважають заморозку війни (до якої наразі тяжіє наша влада за підтримки Заходу) реальним закінченням війни.
Та й «продати» заморозку як закінчення війни втомленому й зневіреному суспільству, а тим паче — «уставшему насєлєнію» — буде неважко. Як неважко буде після цього прийти до влади проросійсько-малоросійським політичним силам, які наобіцяють та напрогнозують «мір».
Насправді ж, чим більше ми чекаємо закінчення війни та віримо у «прогнози», тим більше це віддаляє нас від реального закінчення війни. Бо війни не закінчуються самі собою.
Війни закінчують (як і розпочинають) люди, не лише політики, спецслужби, військові, «большиє дяді» та «масони» — всі люди. Людство і тут не існує прогнозу: «Коли закінчиться війна?», — тут має бути питання до себе: «Чи достатньо для закінчення війни роблю я?».