Що може об’єднувати шахову фігуру, мініатюрну гармату, тютюнову люльку й уламок кавової чашки?
На перший погляд — небагато. Але в археологічних матеріалах ранньомодерної Полтави ці речі складаються в одну історію: історію міського дозвілля.
Вони показують той бік життя, який рідше потрапляє до великих історичних сюжетів. Такі знахідки ведуть нас у менш офіційний простір — туди, де грали в шахи, змагалися, курили тютюн, пили каву, переймали нові моди й демонстрували належність до певного соціального кола. Через них ранньомодерна Полтава постає не лише як фортеця чи адміністративний центр, а як живе місто зі своїми звичками, смаками й формами відпочинку.
Для Полтави XVII–XVIII століть ці знахідки особливо промовисті. Шахи й мініатюрна гармата пов’язують місто з культурою стратегічних ігор і освіченим середовищем козацької старшини. Люльки говорять про поширення тютюнової культури. Кавові чашки з турецької Кютах’ї — про моду, заможність і включеність міста в ширші культурні контакти.
Перш ніж перейти до дорослого дозвілля, варто згадати одну з наймасовіших ігрових категорій, відомих за матеріалами розкопок Полтави, — крем’яхи. Це невеликі фішки, які виготовляли з уламків керамічного посуду: горщиків, мисок, іноді кахель. Уламок обробляли так, щоб надати йому округлої, рідше квадратної, форми. Зазвичай такі фішки мали розмір приблизно від 2 до 5 см, адже вони мали зручно вміщуватися в долоні.
У цьому є особлива привабливість повсякденної археології: уламок горщика міг отримати друге життя — уже не на кухні, а в грі. Те, що для дорослого світу було битим посудом, у дитячому чи підлітковому середовищі ставало ігровим предметом.
За етнографічними даними, крем’яхи були популярною грою, особливо серед дівчат. Її суть полягала в підкиданні й ловінні фішок у певній послідовності. Для Полтави ці знахідки не є поодинокими: вони трапляються в матеріалах розкопок у центральній частині міста, а їхня загальна кількість сягає близько півтори сотні одиниць.
Крем’яхи важливі для розуміння міського повсякдення загалом. Вони показують, що гра була не випадковою розвагою, а частиною життя ранньомодерного міста. Водночас світ дорослого дозвілля мав інші предмети, інші простори й інші соціальні значення.
Одним із найвиразніших прикладів дорослого дозвілля в ранньомодерній Полтаві є шахи. У місті наразі відомі дві шахові фігури. Одна з них виготовлена з кістки й, імовірно, була зроблена на спеціальному верстаті. За формою та розмірами вона відповідає типам шахових фігур, поширених у Європі XVII–XVIII століть. Друга фігура — глиняна. Це значно незвичніша річ. Сьогодні складно сказати, чи її виготовили на замовлення замість втраченої фігури, чи вона була частиною цілого набору глиняних шахів.
У будь-якому разі ці знахідки показують, що настільні ігри були присутні в культурі полтавських містян. Шахи в ранньомодерному суспільстві були не просто розвагою. Вони асоціювалися з освіченим середовищем, стратегічним мисленням, змаганням і статусом.
Відомо, що цю гру знали представники козацької старшини. Шахами цікавилися гетьмани Іван Самойлович, Іван Мазепа, Кирило Розумовський. Особливо промовистим є те, що полтавські шахові фігури були знайдені на території садиби генерального обозного Семена Кочубея. Це дозволяє пов’язувати такі предмети не лише з абстрактним «дозвіллям», а й із конкретним соціальним середовищем міської еліти.
Ще одна унікальна знахідка з Полтави — мініатюрна гармата. На перший погляд її легко назвати іграшкою, але така назва може звузити зміст предмета. Йдеться не обов’язково про дитячу забавку. У ранньомодерній Європі подібні речі могли бути пов’язані з дорослою культурою гри, зокрема з військово-стратегічними забавами, моделями облоги або своєрідними воєнними іграми.
Полтавська знахідка відтворює справжню зброю в малому масштабі. У ній передано деталі конструкції, зокрема отвір для запалювання та місце для заряджання. Саме ця точність робить предмет особливо цікавим: перед нами не просто умовна «забавка», а мініатюрна модель, пов’язана зі світом артилерії, фортифікації та воєнної стратегії.
Такі предмети добре вписуються в ранньомодерну культуру, де війна була не лише реальністю політичного життя, а й темою гри, навчання, демонстрації знань і соціального престижу. Для Полтави ця мініатюрна гармата важлива ще й тому, що показує включеність міста в ширший європейський простір ігрових практик та уявлень про війну.
Дозвілля дорослих не обмежувалося іграми. Важливою частиною міського відпочинку XVII–XVIII століть було паління тютюну. Про це свідчать численні знахідки глиняних люльок. У цей час вони були поширені в українських містах і містечках, і Полтава не була винятком.
Люльки виготовляли у формах, рідше — на гончарному крузі або вручну. Частину виробів прикрашали рельєфним орнаментом, поливою або розписом ангобом. Тобто це були не лише функціональні речі, а й предмети з виразним декоративним оформленням.
Люлька була не просто знаряддям для паління. Вона належала до культури спілкування, чоловічого товариства, відпочинку, моди й особистого стилю. Її форма, оздоблення і спосіб виготовлення розповідають про ремісничі традиції, смаки містян і поширення нових звичок у ранньомодерному суспільстві.
З часом місцеве виробництво люльок стало масовим і почало витісняти імпортні вироби. Це важливий момент: нова звичка не просто приходила ззовні, а вкорінювалася в місцевому міському середовищі й ставала частиною повсякденного життя.
Ще один промовистий маркер дозвілля заможних містян — кавові чашки. Уламки таких посудин, знайдені в Полтаві, свідчать про знайомство місцевої еліти з культурою споживання кави. Особливо цікаві фрагменти чашок, виготовлених у майстернях турецького міста Кютах’я.
Такий посуд був популярним у містах України XVII–XVIII століть і належав до речей, пов’язаних із престижем, модою та ширшими культурними контактами. Кава в цей час була не просто напоєм. Вона ставала частиною нових практик спілкування, гостинності й дозвілля.
Її споживання пов’язувало українські міста з османським, кримським, балканським і ширшим європейським світом. Археологічні знахідки кавових чашок добре доповнюються письмовими джерелами. У документах козацької старшини згадуються порцелянові чашки, зокрема оздоблені синіми квітами, які могли походити з турецьких майстерень.
Тому уламок кавової чашки — це не просто фрагмент гарного посуду. Це слід нової міської звички, ознака престижного споживання і матеріальне свідчення того, що Полтава була включена в далекі культурні й торговельні зв’язки.
Усе це дозволяє подивитися на ранньомодерну Полтаву трохи інакше. Перед нами не лише місто укріплень, адміністрації, торгівлі та ремесла. Це також місто гри, змагання, товариського спілкування, нових смаків і звичок.
Шахові фігури показують інтелектуальне дозвілля й культуру міської еліти. Мініатюрна гармата нагадує про захоплення стратегічними іграми та європейськими військовими моделями. Люльки свідчать про тютюнову культуру і міські ритуали спілкування. Кавові чашки розповідають про престижне споживання, моду й далекі культурні зв’язки.
Археологія часто починається з дрібниць: уламка посуду, кістяної фігурки, глиняної люльки чи фрагмента чашки. Але саме такі речі іноді найкраще повертають нам живе відчуття міста. Вони показують не лише те, як люди працювали або виживали, а й те, як вони проводили вільний час, чим захоплювалися, що вважали приємним, модним або престижним.
У цьому сенсі шахи, кава і тютюн — це не випадкові деталі побуту, а маленькі ключі до розуміння повсякденного життя ранньомодерної Полтави.