На толерантність? Освіченість? Притомність?..
У вже й незапам'ятні часи шкільного дитинства ваш, панове, автор мав клопіт з невірно потрактованою символікою – директор школи, напрочуд гарна людина Петро Павлович у хвіст і в гриву вичистив п'ятикласника за намальовану на німецькому «тигрові» свастику. Панцерник мав бути підбитим непереможною радянською Т-тридцять четвіркою і обов'язково горіти! А він – фашистська гадина – на нашому батальному «полотні» у техніці кольорових олівців від фабрики Сакко і Ванцетті не просто красувався неушкодженим, а ще й пострілював. Сніп яскраво-червоного полум'я з тигрової гармати був чи не найживописнішою деталлю на тому антирадянському малюнку.
Атож, до хайпу, здійнятого сучасними інтегральними символістами з приводу свастики на одній з полтавських будівель. Як на нас, все залежить від освіченості спостерігача і того, що хоче він набачити. Наш, звісно, винятково приватний кут зору настільки «тупий» (підставляємося, але кут подаємо у сенсі градусів, даруйте), що допускає навіть збереження гітлерівського картуза у якості головної реліквії у храмі Шойгу.
Увага, виходимо за прописані законодавством і нав'язані наразі моральні межі – на нашу думку, доречною буде колись, коли вгамуються неофашисти, навіть меморіальна дошка на будинку в австрійському Браунау-Ам-Інні, де народився Адольф Шикльґрубер. Наразі те жовте приміщення готується до новосілля поліцейського відділку. Все залежить від тексту. І, головно – часу.
Й на будівлі Верховної Ради на Грушевського нехай би залишалися серп із молотом. І Лєнін нехай би ще деінде постояв. І Жуков у Харкові. Чим би не лише гріли занапащені душі совкового покоління, а й ми б під ними почистили себе від заідеологізованого сприйняття власного минулого.
Куди дітися норвежцям від профашистської позиції свого генія, нобелівця і расиста Кнута Гамсуна? (Ліна Костенко, «Високий норвежець, фіорди чистого розуму»: «…А люди проходять, проходять, і просто кидають книги. / Так просто, як у могилу кидають грудки землі» ©). Менше з тим, музей Гамсуна в Гамарьой не спалили.
Стоїть собі пам'ятник неписьменному імператору Фрідриху I Барбароссі в німецькому Зінцігу, тому, котрий повів Європу у третій хрестовий похід, випаливши по дорозі до річки Селіф, в якій втопився, значну частину тогочасної Візантії. Тому, чиє ім'я Гітлер дав планові блискавичного знищення СССР.
Наших святенників допусти до єгипетської Гізи – знесуть і піраміду Хеопса, бо, бачите, був той фараон, за Геродотом, настільки безсовісним, що власну доньку змушував підробляти повією. Звісно, «ату!» його.
Прикладів національного самозаспокоєння безліч. Хіба що з їхнього цивілізованого ряду випадає путінське шоу з ходою під світлинами покійників – невинні жертви Другої світової трощі волею кремлівського щеняти вдруге стають жертвами, тепер вже побєдобєсія.
У Німеччині, котра зазнала від нацистської іпостасі свастики купи втрат, принижень, розладів і трансформацій, солярний символ заборонений законом. Що логічно і виправдано. Зате обліплюй свої хауси й паркани серпом і молотом – ніхто тобі й слова не скаже. У нас (нехай вже – нашої чисто української частини) втрати пов'язуються з молоткасто-серпастим минулим. Відчуйте різницю.
Відтак, якщо ваша психіка інфікована забобонами, ви сприймете свастику винятково у контексті своїх тарганів. Приблизно з позиції гарного директора радянської школи. А якщо вам, виявляється –невігласу, ще були невідомі елементарні знання про прадавні вірування і свого народу зокрема, то ви настукаєте на клавці Вікіпедію. І дізнаєтеся, що свастика і її різновид коловрат вміщають у собі стільки надій, стільки оберегів, стільки віри, що на їхньому тлі меркнуть усі виголошені Зе обіцянки зі ще невиголошеними включно.
Масони полюбляли серед іншого (циркуль, всевидяче око, молоток, акація, косинець тощо) зображувати кельму, так що – тепер усіх тинькувальників вважати причетними до світової змови «фармазонами»? Разом з Іваном Петровичем Котляревським та його колегами з ложі «Любов до істини»?
І нарешті, якщо вже бути об'єктивнішим за папу, визнаємо – у полтавського господаря будівлі з незвичною символікою є трохи й епатажу. Мовляв, а слабо, земляки, розширити кругозір до витоків? Захистимо толерантність – комусь треба починати.