Для українців участь у західних дискусіях на тему історії завжди неприємно. Неначе виправдовуємося, ніби мусимо доводити право на існування.
Настав час порушити деякі питання, відповіді на які можуть кардинально змінити уявлення світу про історію України та РФ (власне, Московії). Однак, як можна відшукати правду і що слід вважати джерелом правдивої інформації?
Скажімо, на відміну від юриспруденції, де є чітко визначені офіційні джерела, з історією все складніше. Тут завжди є місце міфам і невизначеності, багато скептицизму та змагань авторитетів, бо думка одного титулованого історика проти думки іншого, не менш титулованого, історика.
Отож вирішено було дослідити низку архівів Європи — Парижу та Варшави, Стокгольму та Берліну, задля оприявнення справжніх відомостей про наше минуле. Натомість московські схрони недоступні для фахівців, які не продали душу Кремлю, хоча саме там приховано безліч скрабів не лише українського минулого, про що розповімо іншим разом.
Мета цього матеріалу — сприяти розвінчуванню імперських і совєцьких міфів про Україну реальними незаперечними доказами. Першим доказом на нашу користь став виявлений у бібліотеці Університету Уппсали оригінальний екземпляр мапи Радзивілла 1613 року, яка стала одним з перших європейських картографічних джерел, де використана назва «Україна» (правий нижній кут мапи, під Києвом).
Докладна, на свій час геніальна, мапа з Амстердаму вважається одним з найбільших досягнень науковців тієї доби. Роботу над нею розпочав литовський князь Миколай Криштоф Радзивілл ще 1586 року (тому часто мапу називають його іменем), у розробці брали участь провідні вчені та суспільно-політичні діячі.
Вона присвячена Великому Князівству Литовському, тому Україна тут позначена як частина мапи. Відомо, що у різних писемних джерелах назву «Україна» до наших історичних земель використовували ще раніше, позначаючи так майже в усіх випадках території, які й сьогодні є Україною.
Але у картографії це одна з перших згадок; особливо важливо, що саме іноземним картографом використано назву, яка була почута від місцевих мешканців. Вперше на мапі з'являється: «Volynia Vlterior quae tum Vkraina tum Nis ab aliis vocitatur» (що можливо перекласти як: «Волинь тогобічна, що тепер зветься Україною, а часом, іншими людьми, Низ»).
Однак не лише цим цікава мапа. Знаходимо, що українські річки (гідротопоніміка), міста, та навіть історичні кордони земель майже не змінились, є впізнаваними й знайомими нам сьогодні.
Багато цих назв походять з давнього минулого, пережили як погроми суздальских завойовників, які у 1169 році розграбували Київ, так і нашестя орд Чинґізидів. У додатку до мапи детальний опис течії Дніпра від Черкас до Чорного моря, а один з «глосів» окремо описує і знайомить іноземців з таким поняттям як «козаки» (De Kozacus).
Після виходу 1613 року мапи з топонімом «Україна», стали одна за одною з'являтися подібні. Справжньою сенсацією є зовсім нещодавня знахідка у шведських архівах невідомої досі рукописної мапи 1635 року, яка містить напис великими літерами: «Vkrainy Część» (ідеться про частину українських земель).
Єдиний оригінальний екземпляр мапи зберігається в головному приміщенні музею Carolina Rediviva бібліотеки Університету Уппсали розміром 920x1120 мм (був на тканині, а після реставрації 2016 року — на японському папері). Є подібні копії-екземпляри у Львові, в Національному Історичному музеї Республіки Білорусь, Литві та Польщі.
На відміну від попередньої мапи Радзивілла, ця мапа вже повністю присвячена Україні й описує Київщину (Kiiow), Поділля (Podolie) та Волинь (Wolyn). Приблизний розмір зображеної території — 350 км x 350 км, від сьогоднішнього Хмельницького до Києва (у верхньому куті мапи); це дорожня, рукописна мапа, яка існує лише в одному екземплярі й містить дуже специфічний опис і легенди, зокрема цікавий опис Києва.
Маркіз де Сансон, Фредерик де Вітт, родина Блау, Мозес Пітт, Йоган Гоманн, Матеус Зойтер, а найбільш скрупульозною роботою, крім зазначеної мапи 1613 року, вважається «Опис України» (1648-1651).
Він став результатом 17 років роботи в Україні французького інженера Ґійома де Боплана. Саме «Опис України» сформував європейське сприйняття країни протягом XVII-XVIII століть; про неї відомо набагато більше.
Наступна мапа, до якої хочемо привернути увагу читача це «Українська географічна мапа» («Tabula Geographica Ukrainska. Ukraina. Dnjepr (söder om Tjernobyl), Don och Donaus utflöden i Svarta Havet, Krim. Poltava. Tekinia/Bender vid Dnjestr», 1638-1639). Документ зберігається у шведському архіві.
Нехай читача не дивує, що море на мапі зображено зверху. Чим старіша карта, тим більша правдивість, що орієнтація відрізнятиметься від сучасної та південь позначатиметься вгорі.
Важливим є те, що продовжується традиція зображувати кордони від Дунаю (Danubius) до Дону (Don), від Чорного моря (Pontus Euxinus) до верхів'я Прип'яті (Pripiec) над Чорнобилем (Czernobel). Цікаво, як сотні років до того, так і майже 400 років після написання цієї мапи, кордони нашої землі лишаються майже тотожними.
Її автором з найбільшою ймовірністю є французький картограф Ґійом Левассер де Боплан. Це «предтеча» його більш відомої мапи 1648 року («Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina. Cum adjacentibus Provinciis»). Вона прославила Україну на весь світ.
Найбільш точно і повно відобразивши українські території, французький інженер і картограф XVII століття одним із перших запровадив до європейської картографії назву «Україна» на позначення окремої географічної та політичної одиниці. Її обшири простягаються від Московії до Трансильванії.
Принагідно згадаємо про одну із найвизначніших постатей української історії. Фігуру, яка постраждала саме через спробу звернути уваги на подібні факти з історії картографії, Марію Вавричин, авторку цілої низки праць, серед яких виділяють два томи «Україна на стародавніх картах».
Сталося ця знакова подія на «II Всесоюзній конференції з історичної географії росії», що проходила у Москві у листопаді 1980 року. Марія Григорівна виголосила доповідь «Маловідомі мапи України Ґі де Боплана» про віднайдену польським науковцем Станіславом Гербстом збірку з 11 Бопланових мап у фондах Ґданської міської бібліотеки.
У своєму виступі дослідниця докладно означила межі українських земель — так, як їх визначив картограф на кожній мапі. Ці межі явно не збігалися із кордонами, які малювали в політично мотивованій історіографії московські історики тієї доби.
Марія Вавричин просто нагадала про історичні українські кордони, що їх так ретельно зафіксував Ґійом Левассер де Боплан, а також, зібравши відомості про перевидання його мап за кордоном. Українка довела зацікавлення Західної Європи нашою Батьківщиною у XVII столітті.
Московський дебют української дослідниці настільки вразив учасників конференції своїм вільнодумним поглядом на українські історичні кордони, історичну політичну географію та українські етнічні землі. Тож один із присутніх совєцьких професорів прямолінійно заявив: «Нам нужны границы Советского Союза, таких карт границ Украины не нужно».
Для Марії Вавричин цей виступ став рубіжним, поставивши її перед непростим вибором: або погодитися із «всесоюзним» баченням української історії, або відмовитися від написання вже затвердженої теми кандидатської дисертації «Картографічні джерела з історії України XV-XVII століть». Українка вибрала останнє, тривалий час не могла публікувати власних досліджень з історичної картографії допоки нарешті не була проголошена незалежність України.
Ця мапа має такі розміри: 44,5x62,5 см; масштаб 1:1500000; вперше позначено і названо 9 порогів Дніпра. Зафіксовано 275 назв населених пунктів і 80 назв річок, 4 назви островів, 4 назви лісів тощо. Україна — назва, яка все частіше зустрічається в європейських джерелах початку-середини XVII століття.
Картографічний документ позначає території Київщини й Подніпров'я у цілому вже на мапах 1603-1613 років, розширює територію застосування назви «Україна» до величезних розмірів на мапах 1635 і 1639 років. Зрештою, досягши звичних нам обрисів територій на відомих мапах Боплана 1648-1660-х років і багатьох інших, ця мапа доводить — про Україну європейці знали так само достеменно, як і про Московію.
На той час у Західній Європі одна за одною виходять книги про нашу країну (у тому числі відома праця Ґі де Боплана, яка стала одним із найбільш докладних і повних описів українських земель іноземцем). Також проводяться численні дослідження, пишуться дисертації присвячені Україні та козакам.
Інтерес до країни, українського народу, козаків, стає виразно актуальним в контексті світових процесів та фундаментальних змін, що відбуваються на європейському континенті. Загалом, у ті далекі часи розуміння місця України на мапі світу не піддавалось сумніву.
Як і назви цієї території завжди сприймались досить однозначно: Русь/Рутенія/Україна — земля, яка багато в чому повторює нинішні кордони України. В європейців не було непорозумінь з цього приводу, бо вони з'являться лише у XVIII столітті, але про це детально розповімо трохи згодом.