Created with Sketch.

Кожному своє або чий Карабах

02.10.2020, 10:31

Українцям близька позиція азербайджанського народу, але не слід забувати й про історичну спадщину вірмен.

Війна прикра, але безумовна річ. Починається вона з боротьби тлумачень і першість в ній отримує той, хто виявляється сильним у логістиці.

Цю екстремальну форму колективного діалогу людська цивілізація ще не переросла. Подобається нам це чи ні.

Карабаське протистояння для частини українського суспільства — предмет вболівання, дискусії, а якщо знадобиться — більш переконливих активностей на цьому полі.

Вітчизняний сегмент Facebook вкотре оприявнив розмаїту фауну полоумія і убожества. А стрічка перетворилася на криворуке творіння спитого таксидерміста.

Перепаяні знаннями "мудреці", хвилясті "львовскіє пісатєлі", експерти та знавці-багатоборці розгорнули такі рулони аргументації, що на підставі виведених формул можна у дві секунди виправдати анексію Криму. Не кажучи вже про окупацію частини Східних областей.

Саме тому я не закликаю зневажати вірменський народ. Але визнаю Нагірний Карабах територією Азербайджану.

Абхазію та Осетію визнаю територією Грузії. Чеченську Республіку Ічкерія визнаю незалежним суб'єктом незаконно окупованим московськими виблядками!

Придністров'я визнаю Молдовським. В осетино-інгушському конфлікті співчуваю інгушам. Курильські острови визнаю Японією, а Білорусь без Лукашенка!

І виправдовую все, що спрямовано на остаточне подолання транс-історичного ублюдка на ймення російській імперіалізм.

Читайте також
Народ кумиків забажав вийти зі складу окупованого росією Дагестану
Світ
Вірменія зближується з Кіпром, побоюючись появи Великого Турану
Світ
Сакартвело як експериментальна політична лабораторія Кремля
Опінії
Захід бере під броньоване крило Вірменію
Світ
Хибний шлях Сакартвело, яким могли піти й ми
Політика
80 роковини з дня депортації чеченців та інгушів сталінським режимом
Історія