Поки чоловік членкині Зе-команди ухиляються від служби, вона радить іншим чоловікам та їхнім жінкам закрити роти щодо демобілізації...
Людожерка Ганна Маляр ніколи не відрізнялася ані глибиною думки, ані силою аналізу. Вагу її словам надавав статус і відповідна посада.
Це той випадок, коли наближення до влади робить посередність важливою і помітною. Хоча у державі мало б працювати навпаки: розумні професіонали мали б бути покликані владою до себе і підвищувати її — держави — рівень своїми знаннями.
Але тепер ми всі дізналися, що вона ще й без емпатії. Гнобити Інну Совсун за те, що її чоловік у війську і мав знати що це назавжди — це ж не про закон, а про ставлення!
Говорять, що Маляр знову якимось чином повернулася у військову орбіту. Не знаємо на 100%, але якщо це так, то маємо катастрофічний комунікаційний провал.
Не можна військовикам і їхнім родинам розповідати про те, що вони тут назавжди; це найтупіше, що можна було собі уявити. Наслідків і аспектів зверхньої та нахабної поведінки можна знайти багато.
Ось лише один — це підігрування кацапському наративу «армія — це вирок». І в такому вигляді ставлення влади до армії, яку проартикулювала Маляр, наступне:
– Хто прийшов сам захищати країну — молодець. Хто прийшов за повісткою — теж молодець, хоча міг би й сам прийти.
– Ми тебе спіймали? Ну ладно, молодець і ти, хоча насправді, це ми молодці.
– Але тепер, хлопці, ви тут назавжди. І про інше своє життя можете забути, бо нам вигадувати якісь правила про демобілізації, ротації — западло і мізків не вистачає.
«Креативний клас», «найкращі люди», «опора нації» — ну добре, ці епітети можете залишити собі, але зараз нам це нецікаво. Важливо, як ви вмієте посадку штурмом брати.
«Кто не спрятался, я не виноват». А якщо будете п*здіти, то є Серебрянське лісництво чи Конституція — вибирайте, переконує прислужниця Зе-влади Маляр.
До речі про Основний закон: «Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону».
Ні про яку безстроковість та «назавжди» тут мови не йде! Є посилання на закони, а вони пишуться, затверджуються, встановлюються правила, змінюються правила — все це рухомий механізм який залежить от бажання, поглядів та обставин.
Але взагалі, на що розраховувала Маляр коли апелювала до Конституції? «Немає чого скиглити оборонцям — вони ж мали читати Конституцію і знали, що воювати потрібно буде до закінчення воєнного стану».
По-перше, хай вона, така розумна, про «скиглить» скаже оборонцям в очі. І це, зізнаюся, мене вкурвило понад усе в цій ситуації, і ці її слова заслуговують зовсім іншого коментування.
По-друге, Маляр цими словами сказала наступне — «Ви лохи! Що ж ви Конституцію не прочитали й поперлися в армію? Тепер все — довічне вам ППД у частині, а не дома».
Ті ж, хто поки не у війську і почули цю даму, мають прочитати Конституцію, закрити її, сказати «до побачення» близьким, сісти в байдарку і форсувати Тису. На це ж розрахунок?
До цього ж пані Ганно спонукає — знання закону це шлях до його невиконання. Але ще раз: хамська поведінка Маляр — це не про закон, це про ставлення.
Гидко і бридко чути все це, тим більш від неї. Залишається сподіватися, що це її погляд, а не стала думка тих, на кого вона працює.