Першими ламаються ті, хто повірив у перемогу за «2-3 тижні», каву у Криму й «незламні яйця ЗеНеВтіка». Пристібайтеся, входимо у пікé!
Чи знали фіни, коли Сталін нападе? Ні, не знали, але розуміли, що росія — агресивна, ворожа держава, відтак із 1924 року будували фортифікаційні споруди у місці потенційного нападу, які згодом отримають назву «лінії Маннергейма».
І коли Сталін, вірніше півмільйонна Червона армія, через 15 років таки напав, ця лінія хоч і не забезпечила на 100% територіальну цілісність, але врятувала Фінляндську державу. Не було б заздалегідь підготовлених укріплень і армії, із Фінляндією сталося б те саме, що і з країнами Балтії.
Першим етапом підготовки до війни є усвідомлення екзистенційної загрози. Далі — питання техніки, але коли нема усвідомлення, ніяка техніка з місця не зрушить.
Одна з головних причин хронічної неготовності українського суспільства до російської агресії — небажання панівної верстви «нєважно-какіх-национальностєй» і добрячого відсотка лохторату сприймати Москву як екзистенційну загрозу. Бо саме завдяки попередній і поточній політиці Москви вони тут живуть, панують і качають права.
Як можна вбачати загрозу у тому, що тебе породило і дало стільки «ніштяків»? І попереджати про якісь загрози тих, кого завезли сюди в обозах і ешелонах, посадили на високі посади, дали «путьовку в жисьт», — марна справа.
Такий контингент просто не треба допускати до влади. А якщо він до влади вже прорвався, не очікувати милостей від чужої природи, однак постаратися вижити й знайти способи заміни їх на адекватне патріотичне керівництво.
Додамо ще й нульову правову свідомість абсолютної більшості теперішнього українського населення та еліт. А без цього неможливо вибудувати життєздатну демократичну систему.
Відсутність дієвих внутрішніх і зовнішніх запобіжників узурпації влади продуктами окупації, що тричі було продемонстровано президентами з «юго-востока» — це реальність. І ось її треба осмислювати, вивчати, враховувати при виборі політичної моделі та структури політичних організацій (партій і рухів).
Повна байдужість до властивостей суспільства, в якому проводяться демократичні експерименти називається дуже просто — десуб'єктивізація і десуверенізація. Особи із притупленою національною гідністю й нерозвиненими державницькими інстинктами, звичайно ж, не вбачають нічого скандального та загрозливого у такому стані справ.
Вони щиро вірять, що за слухняність вони отримають від «цивілізованого світу» палку брауншвайзької ковбаси чи шматочок яблучного пирога. А отримують — московськими ракетами по макітрі за новим зубчастим парканом із колючим дротом імені Зеленхайма.