Виповнилося 168 років від дня народження Володимира Короленка
Володимир Галактіонович Короленко, маючи українсько-польське коріння, став класиком світової літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття, але по праву вважається нашим земляком.
Письменник народився 27 липня 1853 року, в українській сім’ї в Житомирі. У цьому місті та ще в Рівному провів він дитячі та юнацькі роки. Навчався в Петровській землеробській та лісовій академії у Москві, звідки в 1876 році був виключений і висланий у Кронштадт. В 1879 році засланий у В’ятську губернію, потім у Перм.
Коли у 1881 році молодий письменник Володимир Короленко відмовився присягнути Олександрові ІІІ, його відправили до Якутії. Хоча вже тоді сам імператор визнав його здібності, власноруч написавши на довідці міністра внутрішніх справ: “Особа вельми неблагонадійна, та не без таланту”. Заслання не змусило Володимира покаятися. Згодом на весь світ він заявив про “дику оргію” страт та катувань після поразки революції 1905 року.
Нариси й оповідання письменника можуть слугувати історичними документами про події, свідком яких він був. Остання автобіографічна повість “Історія мого сучасника” — роздуми про себе й покоління інтелігенції, яка боролася за свободу свого народу. Короленкові належать слова: “Людина створена для щастя, як птах для польоту”. Їх в оповіданні “Парадокс” промовив глибоко нещасний безрукий феномен. Письменник прагнув змінити світ, звільнити людину від рабства. Щоправда, як і більшість народників, вважав, що можна це зробити без участі самого народу.
Життя, творчість та громадська діяльність В. Г. Короленка тісно пов’язана з Полтавою та Полтавщиною.
Короленко не сприйняв Жовтневу революцію, не визнав диктатури пролетаріату. Живучи в Полтаві в роки громадянської війни, виступав проти терору й насильства влад, які постійно мінялися, послідовно відстоював гуманістичні ідеали. Крім публіцистичних творів, написав низку літературно-критичних праць та спогадів про М. Гоголя, Л. Толстого, Ф. Достоєвського, А. Чехова та ін.
Чехов назвав його “Соколинець” найвидатнішим твором останнього часу
Після Якутії, в 1985 році, коли письменнику дозволили жити в Нижньому Новгороді, його твори з’являються в провідних журналах “Русская мысль”, “Северный вестник”. За рік виходить і перша книга нарисів. А в “Русских ведомостях” — повість “Сліпий музикант”. Про письменника заговорили критики. Вважали, що з перших кроків він посів чільне місце у світовій літературі. Від першої збірки Антон Чехов був у захваті.
Одним із перших Володимир Галактіонович звернув увагу на селян, мешканців далеких окраїн імперії, людей “дурного общества”. Мріяв побачити щасливий світ, а доводилося дивитися на реальні жахи. Та під брудом і виразками суспільства він зміг розгледіти сильне й красиве навіть у таких типах, як герой оповідання “Убивець”.
Короленко засуджував теорію Льва Толстого про непротивлення злу насильством: “Любов до справедливості вітає спротив явному насильству”,— вважав він.
У 1893 році письменник побував на Чиказькій всесвітній виставці. Найбільше місто Нового Світу змалював у повісті “Без мови”. Помітив “сліди кріпацтва” в ставленні американців до негрів. У найдемократичнішій країні “кольорових” тримали в шорах.
Його дружина тоді жила у брата в Румунії з двома старшими доньками, а молодшу, півторарічну Оленку письменник відвіз до Саратовської губернії. Дівчинка там захворіла й померла. Страждання дітей завжди краяли серце гуманіста. Дитячі образи любовно змальовано у книзі “Голодний рік”, у “Павловських нарисах”, “На заводі”, в незакінченому оповіданні “Чужий хлопчик”, у “Дітях підземелля”.
У 1900-му письменник оселився в Полтаві. Академія наук обрала його почесним членом за розрядом “витонченої словесності”. Та через два роки разом із Чеховим він відмовився від високого звання на знак протесту проти незаконного скасування обрання до Академії Максима Горького.
У місті над Ворсклою Володимир Галактіонович закінчив цикл сибірських оповідань і почав працювати над фундаментальним дослідженням “Історія мого сучасника”. У 1905-му році каральний загін під керівництвом Філонова вчинив криваву розправу над селянами з Сорочинців. Письменник публікує в газеті “Полтавщина” відкритий лист з вимогою судити злочинця. Коли Філонова знайшли застреленим із револьвера, чорносотенна преса почала звинувачувати письменника в “підбурюванні до вбивства”. Газети “Киевлянин” і “Полтавский вестник” помістили статті з відвертими погрозами на адресу Короленка.
Книгу “Побутове явище”, де описано реальні факти розстрілів, страт і поліцейських тортур після поразки першої російської революції, влада заборонила.
Улітку 20-го стан здоров’я письменника значно погіршився. У грудні наступного року хворобу ускладнило запалення легенів. 25 грудня 1921 року Володимир Галактіонович помер. Полтава була в траурі. Поховали Короленка поблизу його садиби. Через чверть століття Полтавський педагогічний та Глазівський учительський інститути, а також середні школи в Якутську, Горькому (нині Нижній Новгород) й Полтаві стали носити його ім’я.