Часи міняються, і клоуни міняються разом з ними
Тема, котру заторкуємо, для пересічного кобищанця нуднувата (а що йому не влом?), то навіть не наполягаємо на її глибокому опрацюванні.
Але маячня демагога, перепощена низкою видань, вимагає хоч би дотичної застережної опінії.
Є ж прецедент: навішана на вуха 73 відсотків електорального гурту зелена локшина зробила блазня очільником воюючої нації.
Вихлюпнуте простим, як хвіртка, популістом демагогічне лайно може поставити на чолі все ще найбільшого громадського об'єднання воюючої країни – профспілок – такого ж майстра побрехеньок і божби.
І цей клянеться, що вже завтра на ранок докорінно змінить світ і до ноги – Полтаваобленерго.
Колеги згадають, який фурор на одному із засідань Федерації профспілок України викликали колись слова присутнього екс-спікера парламенту Олександра Мороза: «Ви знаєте, що після розвалу Союзу все розвалилось: і партії, і економічні зв'язки, і людські стосунки. Не вдалося розвалити лише одне – профспілки». Зала зайшлася в оваціях!
Мороз зупинив схвальний екстаз: «Не аплодуйте. Вас не розвалили лише тому, що ви нікому не заважаєте».
Ми з Сан Саничем – на протилежних ідеологічних позиціях, «навісний соціалізм» – не наше. Зокрема, саме на його соціалістичних плечах в українську політику заїхали одіозні Микола Рудьковський, Наталія Вітренко, полтавські «батьки» ідіотизму (Ілля Ківа) і простолюддя (Сергій Каплін). Але з оцінкою ним тодішньої ситуації солідарні.
Та часи міняються, і клоуни міняються разом з ними. Зеленим «профі» зараз не так муляють норми трудового законодавства, а вони по тих нормах топчуться, ніби гарант по Конституції, як власність профспілок. Дерибан стартував з монаршої згоди, хоч найвеличніший у профспілковому русі, як і в решті речей – профан профаном.
Хтось у гундосиках чув згадку про соціального партнера влади? Упевнені, у Зе слово «профспілка» асоціюється винятково з сопілкою.
Атож, у те, що небудь-коли відродиться знаменита формула суспільного устрою і колишній привідний пасок від партійних до простих мас тепер запрацює на інтереси найманого люду, ми віри не ймемо. Перепрошуємо у колег – мрії витрусити українського профспілкового Фенікса з попелу виявилися фантазіями, а спроби – марними.
Хоч пацієнт і робить вигляд живого, бува й смикається, але жили у нього практично не клюкають.
(Ще буде)