Перестаньте аплодувати Зе, дайте Залужному більше снарядів.
От їдете ви міжміським автобусом у якихось справах. Себто – години три-чотири доведеться терпіти сусідство агресивної панянки, бо тільки-но вмостила свій габарит у затісне для нього сидіння, і відразу: «Забери свою торбу з моїх ніг!». Чемно інформуєте, що валіза не ваша. Витримуєте страшенної сили обсцентний погляд, потягло горілим, намагаєтесь щось розгледіти за вікном.
Жіночка якийсь час бубонить про «єздють тут усякіє» і «прідьот весна – сажать вас будєм», не знаходить ще чогось, до чого можна було б присікатися у салоні, засинає. Її фарбована в руде голова у мохеровому береті вмощується на вашому плечі.
Ваші дії? Ви різко і з усвідомленою мстивою насолодою висмикнете своє плече з-під сусідського берета? Чи, боячись поворухнутися, на мигах попросите салон стишити гомін?
Мало б виручити лезо Оккама, оте, що наполягає на найпростішому рішенні з усіх можливих. Якщо можна не перебиратися через річку, не варто бідкатися про заміну коней на переправі. Стійте, де стояли.
Та знавці лез і переправ не радять нам і швидити з єдиною прямою через дві точки на площині, бо той Оккама і сам не відав – чи правильне оте найпряміше…
Це ми до того, що чим далі різкіші коменти лідерами Рамштайну щурячої поведінки і їхні «танкові та авіаційні кейси» спонукають українців до зваження: що будемо діяти з Перемогою?
Нетерплячі, очолювані головматахарією Будановим, кажуть, що до каменюки на перехресті вийдемо вже до літа, і питання щодо кончини коня чи вашого фіаско постане в усій своїй невідворотній красі: to be or not to be? Розумніші не поспішають виходити на гамлетівський рубікон, посилаються на місцеве – «бабця надвоє сказала».
Та так, чи інакше, і як би ми не ховали свою непевність і кобищанське «абинепорошенко» за бюлетень МБК-23 (Мюнхенської безпекової конференції ц.р.), на увесь свій височезний зріст маячать запитання «тесту на доброзичливість»: одесно? Ошую? Навпростець?
Різко прибираєте електоральне плече з-під нахабного Кварталу і глиняний гундосик, голий король манежу, зелена випадковість у повній відповідності з теорією тяжіння займає належне їй місце у просторі – розсипається на порох («На порох»? Пан Фройд).
Чи? Нерішуче ворушитесь, клянете інтелігентну свою інфантильність і продовжуєте муку з триманням мохерового берета під власним вухом на виду у принишклого у благоговійній поштивості салону – аякже, Бо Не Втік. Бонѐвтік – у розмовному варіанті.
Ділимося бідою: наш оптимізм побитим псом відповз під паркан і на його скавуління з Кобищанів – мертва тиша.
За усієї іронічно-зневажливої зацікавленості, а інколи, бува, й поваги до сотень щоденних реляцій експертів і «керівників стратегічних центрів громадської думки», наважуємося на оприлюднення своєї карти з колоди Таро: ви, брати і сестри, напнете на голенького королика тогу цезаря, зведете пам'ятники «переможцю» на розі Банкової-Лютеранської та на малій його батьківщині, знищите в мережах згадки про чотири повістки, неньку-проститутку, розмінований Чонгар і шашлики з шаурмою…
Цить, песе! Не скавчи, твоїх надій на здоровий глузд давно ніхто не чує.
А ніт, почув глава євродипломатії Жозеп Боррель, каже: перестаньте аплодувати Зе, дайте Залужному більше снарядів.