Нам слід бути відвертими самими із собою. Жоден з уже реалізованих у сучасній Європі сценаріїв завершення конфлікту в Україні не спрацює.
Не буде не тільки хорватського варіанту, але і боснійського, грузинського, кіпрського чи навіть сербсько-косовського. Адже наразі випали з дискурсу не тільки «кордони 1991 року», але і надання окупованим територіям «особливого статусу», і, тим більше, визнання окупованих територій «незалежними республіками».
Москва прагне лише цілковитого поглинання (так званої «анексії») України. При чому не тільки фактично контрольованих нею територій, але і регіонів, що знаходяться під контролем Києва, однак уже «включені до складу РФ» розчерком пера.
Це означає, що нам треба уважніше аналізувати події не другої половини, а першої половини XX-го століття. Власне, ретельніше вивчати долю країн, що не змогли захистити себе, свої кордони, а іноді — і свою ідентичність.
Багато хто просуває угоду з РФ, тому що не хоче усвідомлювати, які наслідки угод, що зараз готують трампісти й Кремль. Усі думають ніби це подоба Мінських угод, де зупинилися на лінії зіткнення і всі тягнули час, але ж зараз зовсім інше вимальовується.
Можливий розвиток ситуації за сценарієм, схожим на 1910-1930 років, створює неймовірні виклики для України, як для суверенної держави, й українців, як для вільної та самобутньої нації. Однак це ще не все.
Якщо процес буде рухатися саме у напрямку зламу кордонів однієї з найбільших європейських країн, це означатиме крах чинного світопорядку в його європейській частині, а може й в усій західній півкулі. Це треба розуміти та до цього треба бути готовим!
Цей заклик адресуємо насамперед тим, хто наразі завзято просуває різноманітні варіанти болісних компромісів для України, не розуміючи масштабів наслідків цих кроків для майбутнього всієї Європи. Ми мусимо уникнути катастрофи.