Складна політична ситуація на міжнародній арені ставить непрості завдання перед українськими правнуками Дзержинського.
З одного боку треба не допустити зменшення обсягу контрабанди сигарет з України в Європу, бо з цього живуть очільники Служби безпеки України, з другого – забезпечити наповнення «чорним налом» президентського фонду, з якого здійснюються нелегальні доплати «у конвертах» народним депутатам правлячої партії та вірнопідданим чиновникам, а з третього – обслуговувати піар-кампанії Офісу Президента. А ці піар-кампанії, між тим, вимагають неабиякої оперативної кмітливості, прикладом чому є операція з витіснення з політичного й, головне, економічного життя України Віктора Медведчука.
Медведчук, витягнутий у 2014 році Петром Порошенком з політичного небуття, давно став подразником Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) – на відміну від інших лідерів партії «Опозиційна платформа – За життя» на кшталт Сергія Льовочкіна чи Юрія Бойка, яким Офіс Президента не просто благоволить, а навіть видає ліцензії на видобуток корисних копалин. Кажуть, останньою краплею для Недієздатного стала 28 січня 2021 року заява ведучого телеканалу NewsOne Вячеслава Піховшека, який повідомив, що три телеканали з орбіти Медведчука транслюватимуть з Брюсселя прес-конференцію колишнього першого заступника голови СБУ Дмитра Нескоромного, оголошеного в розшук за підозрою в організації вбивства начальника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Андрія Наумова. Висновки не забарились і вже 2 лютого 2021 року мовлення цих телеканалів було припинено, а відносно самого Медведчука та формального володільця трьох телеканалів Тараса Козака запроваджені монарші санкції й зареєстровані кримінальні провадження.
Втім, перспектива засудження лідера ОПЗЖ виглядає дуже туманною. І не тому що він ні в чому не винуватий (таких серед народних депутатів України не може бути за визначенням), а з огляду на відсутність в Україні кримінальної юстиції, залишки якої були знищені 100-відсотковим прокурором Зеленського (саме так Недієздатний охарактеризував свого улюбленця в телефонній розмові з президентом США Дональдом Трампом) Русланом Рябошапкою.
Щоби в цьому переконатись, достатньо лише згадати епопею з притягненням до кримінальної відповідальності народного депутата України Петра Порошенка. Попри те, що впродовж усіх п’ятьох років царювання Петра Олексійовича ЗМІ та соцмережі регулярно розповідали про вчинені ним злочини, єдиний епізод, який генеральна прокурорка Венедіктова визнала гідним повідомлення про підозру – це історія про те, що Порошенко, бачте, схилив колишнього голову Служби зовнішньої розвідки Єгора Божка призначити екс-начальника Головного управління СБУ по Києву та Київській області Сергія Семочка першим заступником голови СЗР. А «злочин» полягав у тому, що штатний розпис СЗР передбачав лише одну посаду першого заступника голови, а Семочко став другим першим заступником…
10 червня 2020 року Порошенку було повідомлено про підозру, Венедіктова хлопала крилами й обіцяла упекти 5-го президента на 10 років за ґрати та вимагала від Печерського райсуду арештувати Сивочолого Гетьмана. Але коли стало зрозумілим, що ніякої судової перспективи ця справа не має, заспокоїлась і кримінальне провадження поховала під тим приводом, що, мовляв, адвокати Порошенка вже рік знайомляться з матеріалами.
Можна не сумніватись, що й на кримінальне провадження стосовно Медведчука очікує така ж доля. Тому СБУ перейшло в наступ методами, більш звичними для правнуків Дзержинського, – шляхом оприлюднення аудіозаписів телефонних розмов Медведчука з представниками адміністрації Путіна та російськими бойовиками. Щоправда, використати ці записи в якомусь кримінальному провадженні проблематично, бо робились вони в рамках контррозвідувальної справи без дотримання процедури, встановленої главою 21 Кримінального процесуального кодексу України. Але зіпсувати апетит Медведчуку ними можна – достатньо послухати, наприклад, розмову між ним і колишнім помічником президента Росії Владиславом Сурковим, з якої СБУ розпочала публікацію архівної фонотеки і яку 25 лютого 2021 року «злила» через свого багаторічного, так би мовити, «добровільного помічника» Юрія Бутусова.
У цій розмові коментувати можна кожну слово – і не набридне. Але проблема полягає в тому, що нинішній народний депутат України Медведчук на той час був просто громадянином Медведчуком, який не мав жодних владних повноважень і ніяк не міг ані постачати з української території електроенергію в анексований Крим, ані продавати українським підприємства вугілля, видобуте на шахтах окупованих районів Донецької та Луганської областей – він міг лише допомагати це робити представникам української влади на їх прохання й в обмін на бізнесові привілеї, які йому на подяку за труди надавались тодішнім президентом Порошенком. А це означає, що Медведчук може бути, хіба, свідком (і то лише в разі, якщо не скористається гарантіями, встановленими статтею 63 Конституції України, і не відмовиться давати свідчення) під час розслідування злочинів, вчинених проти основ національної безпеки 5-тим президентом України, екс-прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком, колишніми головами СБУ Валентином Наливайченком та Василем Грицаком і колишнім головою Національного банку України Валерією Гонтаревою, притягувати яких до кримінальної відповідальності нинішня влада не має ніякого бажання.
Але в СБУ знайшли вихід – із записів телефонних розмов Медведчука, які правнуки Дзержинського передають для оприлюднення особливо довіреним «журналістам», вирізаються всі ті місця, де йдеться про злочини, вчинені першими особами держави. А в разі, якщо процедуру «обрізання» неможливо зробити без спотворення змісту діалогу, то в текстових розшифровках ці місця пропускаються й на їхньому місці в дужках пишеться слово «(нерозбірливо)».
Тож проаналізуймо, що саме СБУ оприлюднило через народного експерта з усіх питань Бутусова й спробуймо розібратись, чому підлеглі лейтенанта Баканова (про Бутусова мова не йде – він взагалі не усвідомлює, що публікує на завдання своїх кураторів) не почули в розмові між Медведчуком і Сурковим ключове слово, яке проливає світло на новітню історію України.
Почнемо з того, що розмова між Медведчуком і Сурковим, судячи з її змісту, мала місце в грудні 2014 року, коли Петро Олексійович судомно шукав варіанти постачання електроенергії в окупований Крим та намагався налагодити повноцінне економічне співробітництво з молодими й гордими «республіками» в захоплених Росією районах Донецької та Луганської областей. Власне, у цьому й полягала історична роль Сивочолого Гетьмана – дати можливість північним сусідям з мінімальними втратами пережити «перехідний період», зокрема, забезпечити постачання Росією електроенергії в анексований Крим через територію України, доки окупаційна влада не збудує кримський міст і не протягне з материка лінії електромереж. Аналогічним чином Порошенко кинув усі державні ресурси України на підтримку промисловості та інфраструктури окупованих районів на Сході Донбасу – щоби дати окупантам час на інтегрування захоплених території в економіку Російської Федерації.
При цьому немає жодних підстав підозрювати Петра Олексійовича в безкорисливості й думати, що це він робив виключно з любові до великої російської культури та мови Авакова й Достоєвського – ходили вперті чутки про «відкат», який 5-тий президент мав з кожного кіловата російської електроенергії, що постачалась Росією в Крим через українську енергосистему.
Щоправда, на оприлюднених уривках телефонних розмов Медведчука про «відкати» не йдеться. Більш того, в СБУ, готуючи аудіофайл для оприлюднення народним експертом з усіх питань Бутусовим, взагалі прибрали початок розмови – щоби не можна було зрозуміти, за дорученням кого саме Віктор Медведчук телефонує Владиславу Суркову. Запис починається з середини фразу:
Медведчук: И по углю. Я говорю: “Послушай”. Он говорит: “Да не, я с Гонтаревой разговаривал позавчера”. Это в четверг – значит, во вторник. Она там все дает команды, сейчас какие-то бумаги должны донести эти государственные предприятия, которым открывают. “Витя, – говорит, – указание президента есть, мы все сделаем”. Я говорю: “Когда? Мне задают вопрос каждый день – когда?”. Ну, смотри, я тебе завтра позвоню в течение дня, или твои ребята уже будут знать, что открыли.
Сурков: Давай, Витя, договорились.
Що ж це за «указаніє прєзідента», і що саме відкривали державні вугільні підприємства? – Відкривали вони рахунки в «Центральному республіканському банку Донецької Народної Республіки». А «указаніє» полягало в тому, що державні підприємства, які залишились на окупованій території, повинні були відновити свою роботу й сплачувати податки бойовикам. Одночасно, для зарахування виторгу від продажу виробленої продукції, ці підприємства перереєструвались і відкрили рахунки в установах банків на підконтрольній території, а з тим, щоби виторг можна було переказувати на непідконтрольну територію для виплати зарплатні й сплати бойовикам «податків, митних тарифів і обов’язкових платежів», ці підприємства також відкрили рахунки в «Центральному республіканському банку ДНР», який, у свою чергу, відкрив кореспондентський рахунок у Національному банку України.
Щоправда, банківська система України на той час мала таку архаїчну рису, що залишилась у спадок від радянських часів, як шестизначний номер за МФО (міжфіліальними оборотами), який присвоювався кожній банківській установі й без зазначення якого система електронних платежів не могла провести транзакцію. Після розпаду Радянського Союзу нумерація за МФО була ліквідована практично крізь і в 2014 році залишалась лише в Україні та Узбекистані. З тим, щоби можна було безперешкодно фінансувати терористів, голова Нацбанк України Валерія Гонтерева присвоїла своїм колегам з незалежної молодої республіки номер МФО 400019, який раніше належав Укрсоцбанку Білорусі, а так званий «Центральний республіканський банк ДНР», у свою чергу, розробив і опублікував «Правила здійснення транскордонних переказів грошових коштів у Донецькій Народній Республіці», відповідно до яких здійснювалось фінансування Україною терористичних анклавів.
Як з гордістю повідомляла Служба безпеки України 30 січня 2017 року, «підприємцями, які зареєстровані на контрольованій території України та мають виробничі потужності в ОРДЛО, до Державного бюджету України сплачено податків за 2015 рік ‒19 млрд 570 млн 894 тис. грн, за 2016 рік ‒ 31 млрд 640 млн 781 тис. грн, (у тому числі військовий збір ‒ 777 445 908,57 грн)». Іншими словами, тодішній голова СБУ Василь Грицак під орудою Петра Порошенка налагодив «зовнішньоекомічні» відносини з особами, відносно яких СБУ проводила Антитерористичну операцію, у таких масштабах, що лише з сум, які були переказані з України в ДНР і ЛНР, до державного бюджету в 2016 році у вигляді податків сплачено понад 1 млрд. доларів США. Можна не сумніватись, що бойовикам з цих платежів перепало не менше.
Наступна частина розмови Медведчука та Суркова присвячена постачанню російської електроенергії через територію України в анексований Крим. Власне, Медведчук і телефонує Суркову на прохання Порошенка, щоби вирішити це питання: «Мне позвонил президент ночью, мы с ним разговаривали, – каже Медведчук Суркову. – Он сказал, чтобы я тебе передал вот такую просьбу. Вот, я тебе передал. Что хочешь, то делай». Проблема полягала в наступному.
Після захоплення Росією Кримського півострова Кабінет Міністрів України 7 травня 2014 року ухвалив Постанову від №148 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя», якою зобов’язав державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» постачати електроенергію «суб’єктам електроенергетики, які провадять господарську діяльність на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та іншим суб’єктам господарювання (ліцензіатам), що здійснюють постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, у точках її купівлі-продажу відповідно до договору купівлі-продажу електричної енергії».
З тим, щоби до підприємств Порошенка, Косюка та інших українських можновладців, що продовжували працювати в анексованому Криму, не виникало запитань з боку податкових органів України, 12 серпня 2014 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про створення вільної економічної зони “Крим” та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України». До речі, тим самим українські законотворці вирішили спір, як правильно називати Кримський півострів – окупованою територію чи анексованою територію. Правильно – «вільна економічна зона»…
Але через розгортання в анексованому Криму (перепрошую, на території вільної економічної зони «Крим») російських військових баз тієї електроенергії, яку окупантам постачала Україна, катастрофічно бракувало. І тоді в листопаді 2014 року Порошенко запропонував Путіну постачати в Крим російську електроенергію, яку державне підприємство «Укрінтеренерго» закуплятиме в російських партнерів і з націнкою продаватиме в Кримський федеральний округ.
Щоправда, директор «Укрінтеренерго» Володимир Зіневич відмовився брати участь у реалізації цього плану та підписувати угоду з російським «Интер РАО». І тоді 4 грудня 2014 року слідчі Генеральної прокуратури України під орудою генерального прокурора Віталія Яреми вдягнули на Зіневича кайданки, а суддя Печерського районного суду Києва Роман Новак обрав йому запобіжний захід у вигляді арешту з альтернативною заставою у 365,4 млн. грн. (!). Розмір цієї безумної застави, як і явно незаконне затримання та арешт Зіневича, генеральний прокурор пояснив тим, що через брак палива для теплових електростанцій «Укрінтеренерго» уклало угоду на придбання вугілля з Південно-Африканської Республіки, «однак під час дослідження вугілля нами встановлено, що воно не відповідає якості, яку було заявлено в угодах. Допитано експертів з цього питання, як показали аналізи та лабораторні дослідження, це вугілля не пристосоване для спалювання на наших теплоелектростанціях, зокрема на Зміївській та Трипільській». А вже наступного після затримання Зіневича дня, 5 грудня 2014 року, міністр енергетики Володимир Демчишин заявив, що поставки вугілля з державних шахт, які знаходяться на контрольованій Росією території Донбасу, будуть відновлені впродовж 2-3 днів.
Втім, за кілька днів по тому Апеляційний суд м.Києва скасував ухвалу про арешт Зіневича, а 7 серпня 2015 року адвокати Зіневича домоглись реєстрації кримінального провадження за фактом незаконного затримання, службового підроблення та перевищення службових повноважень службовими особами Генеральної прокуратури України у кримінальному провадженні № 42014000000001230 від 06.11.2014. Але те, заради чого Порошенко та Ярема відправили Зіневича за ґрати, вже відбулось – переляканий заступник директора «Укрінтеренерго», доки його шеф знайомився з інтер’єром Ізолятора тимчасового тримання, підписав договір з «Интер РАО» про постачання російської електроенергії через територію України в Кримський федеральний округ.
Тому слово «Укрінтеренерго» і не хочуть чути в СБУ в розмові Медведчука з Сурковим, замінюючи його словом «неразборчиво» – щоби не виникало запитань, до чого тут Медведчук, якщо злочини вчиняли Порошенко та службові особи Генеральної прокуратури:
«Но мне нужны эти контракты, и мы тогда подписываем, соответственно, наш укр… (неразборчиво). “Но в том контракте будет написано, что ту электроэнергию, которую покупает Украина, будет?…“. Я говорю: “Ну конечно, будет. Мы ж два одновременно подписываем – с “Интер РАО” в России и со структурой “Интер РАО” в Крыму. Это ж гарантированные поставки в два конца».
Послухаймо повністю уривок з розмови між Медведчуком і Сурковим, присвячений поставкам електроенергії в Крим:
Медведчук: Следующий вопрос. Электроэнергия.
Сурков: Вкратце скажи, потому что это не вполне мой вопрос. Просто для политического…
Медведчук: Не-не, ну, просто чтобы ты знал. Постанову приняли одну и не ту.
Сурков: Ну я вот да, мне Дима это и рассказал.
Медведчук: В понедельник я ему звонил – еще был звонок, я уже не выдержал. Он уже в самолете, я ему там по мобильной связи говорю: “Послушай, ну, если не надо этим заниматься, то я этим заниматься больше не буду”. Мне это все надоело. Я говорю: “Смотри, выдали постанову, которая никому не нужна. Это кому надо? Ну, ты дал структуру, я поехал, ездил там 7 раз, договаривался, мы договорились… Теперь идет торговля какая-то. Ну, так ты скажи – поменяй структуру. Послушай, ну я же не играю сегодня с одними, завтра – с другими… Я говорю: есть поручение одного президента. Я пришел к тебе, есть поручение второго президента. Ну, так… Я уже не выдержал, я там разговаривал на таких тонах. “Да шо ты кипишуешь”… Я говорю, я сейчас там дам команду – он там связывался при мне из самолета с министром, он еще на посадке, то есть, на взлете был. Короче, ее дали. Вчера вечером выдали постанову. Ну, такая постанова, в принципе, устраивает нормально. “Но нам надо ввести для публичности тендер по поводу поставки в Крым”.
Сурков: Ха-ха-ха!
Йдеться про те, що на вимогу Порошенка Кабінет Міністрів України видав Постанову від 10 грудня 2014 року №698 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. № 148», яким Уряд зобов’язав ДПЗД «Укрінтеренерго» провести аукціон з продажу електроенергії на тимчасово окуповану територію (так сором’язливо українські чиновники називають вільну економічну зону «Крим»). Відповідальними за виконання цього питання Порошенко призначив Медведчука й віце-прем’єра Геннадія Зубка. Але – і тут з Медведчуком важко не погодитись – «выдали постанову, которая никому не нужна». Бо хто може взяти участь у такому аукціоні, окрім «Интер РАО» та його дочірня структура в Кримському федеральному окрузі (будемо називати вільну економічну зону «Крим» саме так, як українська сторона її іменує в документах, що укладає з російськими колегами)? Звісно, аукціон не відбувся через відсутність заявок від потенційних учасників.
Медведчук: Ну, хорошо. Тендер на поставку. Ты вдумайся только! Я говорю: кто ж ее туда будет поставлять кроме тех, кто даст ту цену, о которой мы договорились? Мы договорились 2,99.
Сурков: Абсолютно, да.
Медведчук: Я говорю: “кто ж ее даст, если сегодня поставляют по 3,43?”. “Ну, все равно. Тендер пусть проведут”. “Ну хорошо, но мы ж тендер выиграем?”. “Да нееее, там на тендер никто не заявится”.
Сурков: Ха-ха-ха.
Медведчук: Короче, я вчера вечером позвонил президенту в Австралию. Я говорю: “Послушай, цирк продолжается”. Он говорит: “Так, попроси, чтобы был контракт с этой нашей структурой, с которой ты договаривался”. Ну, точнее, ты понял, какая она “наша”. С “Интер РАО” и структурой “Интер РАО” в Крыму, которая будет приобретать эту электроэнергию. И мы сейчас, якобы там (тендер уже пишут) – мы этот тендер проведем, там будет один-единственный участник, никто же не заявится. Но мне нужны эти контракты, и мы тогда подписываем, соответственно, наш укр… (неразборчиво). “Но в том контракте будет написано, что ту электроэнергию, которую покупает Украина, будет?…”. Я говорю: “Ну конечно, будет. Мы ж два одновременно подписываем – с “Интер РАО” в России и со структурой “Интер РАО” в Крыму. Это ж гарантированные поставки в два конца”. Я говорю: “Давай уже сделаем, давай уже будем двигаться, бл#…”. Да не, ну, послушай. Если б я еще не мог связываться со всеми, то вообще был бы полный… А я ему вчера вечером позвонил: “Мы сейчас должны тендер, надо условия разработать”.
Сурков: Ха-ха-ха.
Медведчук: Он говорит: “А какой тендер вы будете?”. Тендер на структуру, которая будет покупать в Крыму! Вы отношение к Крыму имеете, #б твою мать?
Сурков: Надо, чтобы американская компания (смеется).
Медведчук: Американская надо, чтобы в Крыму продавала, да.
(смеются оба)
Медведчук: Попала чтобы сразу под санкции.
Сурков: Ха-ха-ха, да.
Медведчук: Мне позвонил президент ночью, мы с ним разговаривали. Он сказал, чтобы я тебе передал вот такую просьбу. Вот, я тебе передал. Что хочешь, то делай. Мне уже осто##ло все.
Сурков: Да, веселом там у вас, угу. Я понял. Ладно.
Але вихід був знайдений: після втручання Медведчука, якому Порошенко дав відповідне доручення й відповідні повноваження, Кабінет Міністрів України 29 грудня 2014 року ухвалив розпорядження №1278-р, яке варто повністю процитувати:
«У зв’язку з тим, що аукціон з продажу електричної енергії суб’єктам електроенергетики, які провадять господарську діяльність на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та іншим суб’єктам господарювання, що здійснюють постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, не відбувся, погодитися з пропозицією Міністерства енергетики та вугільної промисловості щодо продажу державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго” електричної енергії на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, придбаної ним на оптовому ринку електричної енергії, згідно з договорами купівлі-продажу, укладеними з будь-якими суб’єктами господарювання на умовах, погоджених Міністерством енергетики та вугільної промисловості».
Таким чином, державне підприємство «Укрінтеренерго», нарешті, отримало можливість закупляти електричну електроенергію без тендерів у будь-яких суб’єктів господарювання, зокрема в російського «Интер РАО», та постачати її будь-якому суб’єкту господарювання, зокрема дочірнім підприємствам «Интер РАО» у Кримському федеральному окрузі (тобто, вільній економічній зоні «Крим»). Як заявив на брифінгу 23 листопада 2015 року міністр енергетики та вугільної промисловості України Володимир Демчишин, забезпечувати окупаційну армію електроенергією було дуже мудрим рішенням, оскільки за 10 місяців на цих поставках Україна заробила 300 млн. грн. Щоправда, пан міністр назвав лише офіційну цифру, забувши зазначити, скільки саме потрапило в кишеню Сивочолого Гетьмана.
І остання, третя, тема розмови між Медведчуком і Сурковим, присвячена так званому «обміну полоненими»:
Медведчук: Слушай, еще в одну авантюру меня хотят втащить.
Сурков: Чего?.
Медведчук: Смотри, предложил наш уважаемый Петр Алексеевич, и это было поддержано Владимиром Владимировичем, поучаствовать в освобождении пленных. Мне. То есть он готов дать мне мандат.
Сурков: Ну, да. Я знаю, что ты там… можешь играть, да. И чего в итоге?
Медведчук: Ну ничего, я жду мандат. (смеется)
Сурков: Давай-давай, забирай-забирай.
Медведчук: (смеется) Ты согласен с этим?.
Сурков: Я думаю, тебе это в плюс.
Медведчук: Ну ты ж не возражаешь, нет? (смеется)
Сурков: Я сто процентов не возражаю. Забирай. Забирай всех.
Медведчук: Ой, всех! (смеется).
Сурков: Там просто есть проблема. Ну, ты это хорошо знаешь.
Медведчук: А мне рассказала уже эту проблему.
Сурков: Там разночтение по цифрам большое.
Медведчук: Большое, да. В понедельник я разговаривал.
Сурков: Как с лета это идет… Никак этот там…
Медведчук: Ну, понимаешь. Я же человек, знаешь, прожил жизнь уже, в возрасте, Слав, извини. И когда Порошенко мне дважды сказал, что надо тебе позаниматься, я говорю: спасибо, Петр Алексеевич, ну если надо, то я готов. Я такой, знаешь, вот не верю в это все, в светлое будущее.
Сурков: Это прав, это прав. Подвох, подвох какой-то в этом.
Медведчук: А потом цифры-то мне сказали, как ты знаешь – 682 и 208, да. А когда я начал в понедельник об этом говорить – “Да не, откуда? (смеется). Нету там таких цифр”… Так я понял, почему поучаствовать. Потому что не так все просто.
Сурков: Ну, дело такое. Дело хреновое. Оно вот именно из-за разночтения в цифрах, я почему об этом говорю. Так-то все, что там есть в наличии – ну, конечно, мы поможем тебе, чо. Но там просто нам приписывают то, чего там нет (смеется). Вот в чем проблема!
Медведчук: Так я ж за это и говорю, в этом же суть, понимаешь. Я же сразу почувствовал, что какой-то подвох есть.
Сурков: У меня ощущение, честно говоря, что то ли вот каких-то ребят – ну, кто-то там погиб, наверное, потому что их там списали пока в эту когорту там. Я даже не знаю, как это объяснить. Или без вести пропавших они там…
Медведчук: Ну, без вести пропавших уже большая цифра. И здесь…
Сурков: А они числятся в плену. Даже не понимаю, откуда такое очень большое разночтение. Оно просто не может быть такое, понимаешь?
Про те, як Служба безпеки України перетворила так званий «обмін полоненими» (оскільки України не визнає наявність на своїй території збройного конфлікту міжнародного характеру, то ніяких «полонених», насправді, немає) на торгівлю людьми ми вже розповідали неодноразово й навіть зняли про це документальний фільм
Саме тому й виникли розбіжності в кількості незаконно утримуваних осіб, про які каже Медведчук. До речі, слова Віктора Володимировича «я жду мандат» дозволяють стверджувати, що ця розмова мала місце не раніше 22 грудня 2014 року, бо 23 грудня такий мандат був отриманий – тодішній начальник Антитерористичного центру при СБУ Василь Грицак, який керував оперативним штабом Антитерористичної операції, призначив Віктора Медведчука та його помічника Юрія Тандіта спеціальними представниками СБУ.
У наступному, коли Грицак очолив СБУ, Тандіт отримав допуск до державної таємниці й посаду радника голови СБУ.
Але, звісно ж, до Грицака та інших українських можновладців, які впродовж кількох років харчились з продажу національних інтересів, у лейтенанта Баканова претензій немає. Бо Медведчук настільки оглушив СБУ, що правнуки Дзержинського не здатні почути слово «Укрінтеренерго» в його розмові з Сурковим, і настільки засліпив, що на Володимирський, 33 не бачать, хто ж, насправді, продавав Україну його куму.