Печерськ — не Покровськ. Не плутайте адреси, панове політики.
Шановні політики!
Кожного разу, коли вам хочеться назвати себе піхотинцем — подумайте, чи варто. Бо вас читають справжні піхотинці, і в них виникає питання: яким боком ви до піхоти?
Їм дуже дивно, чим квартира на Печерську подібна до бліндажа під Покровськом, вечеря в «Ідеалісті» — до сухпайка, особистий фітнес-тренер і дієтолог — до злого бойового медика, а броньований нульовий «Гелендваген» — до 30-річного піхотного корча. Це настільки різні речі, що ліпити із себе піхотинця, коли ти ним не є — лютий крінж.
Розумію бажання говорити «красіво», з метафорами, щоб обізяни пріли від захвату, а Гордон обзаздрився. Але ми у війні, і треба думати, що говориш перед тими, хто справді в піхоті. У суспільстві багато людей, яких тригерить бажання примазатися до армії, не служачи в ній.
Піхота — це слава армії, її кров, кістяк, основа. Без піхоти не мають сенсу всі інші підрозділи. Вони живуть тому, що піхота тримає фронт.
А без піхоти не мають сенсу й політики.
Піхота не п#здить — піхота робе!
Шануйте піхоту й не приміряйте на себе чужі ролі. Ви — ті, хто ви є.
А якщо хочеться відчути себе піхотинцем — приходьте в піхоту. А потім уже пишіть, що ви піхотинці. І слова кривого ніхто не скаже.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»