Караючись, не каємося...
«Нас підхопило якимсь грязьовим потоком, і несе, і не дає стати собою. Свобода, рівність і бл*дство! — такий парафраз охлократії. Естетика нуворишів. Диктат грошових мішків. Моральний ексгібіціонізм придурків».
#ЛінаКостенко «Записки українського самашедшого»
Панове, от як на духу – признайтесь, наскільки ви, кожен окремо висмикнутий із-за різдвяного столу українець, переймаєтесь проблемами перебування в Дубаї Вєрки Сердючки? Нашої землячки Андрія Данилка?
Залишаємо на совісті фанатів абсцентної естради поцінування естетичної цінності творчості другої провідниці Укрзалізниці. Другої, другої – після Серьожі Лєщєнка. Тепер цей – Перший, провідниця, машиніст тепловоза і начальник вокзалу одночасно.
А час такий, що «Всьо будєт харашо», «Свати», гумор «Кварталу-95» й нотки/опінії/дефініції гуртового бидла не залишають й мокрого місця від Брандербургських концертів Баха! За згадку про Мінор Сонату для фортепіано Моцарта можуть запросто начистити писок. І не скрипковим, а гаєчним ключом.
Але заспокойтесь, товариство, бо це – не вперше. Так було завжди! І було ж, що комусь увижалися речі похлєще Фауста Ґьоте.
Ба, більше! Ми – чистокровні, як нам здається, інтегральні націоналісти, котрі 1 січня, на уродини пана Бандери, ходили по квартирі зі смолоскипом, на старті двадцятих років ХХІ століття все ще мліємо від «Снєг кружітся»! Авжеж, знаємо, як принижує національну гордість сліпе ідолопоклонство перед імперською попсою. Бо як же ж і нахабно великороси хваляться звичайнісіньким собі снігопадом, мовляв – «такого снєгопада давно не помніт…».
«Най би вас, хвойди з шерепами, тим снігом засипало», ̶ пробилась таки самоповага крізь совкову минувшину. Але з отим снігом таке пов'язане, що доведись і Моцарту під тією хурделицею опинитися, забув би маестро на фік про Сальєрі! Тож призвичаїлися й ми жити з совєтським охвістям. Караючись, не каємося.
Себто, жарти-жартами, та домовляємося – de gustĭbus non est disputandum. По-нашому: «на колір і смак товариш не всяк». А далеко ходити не треба – згадайте, як і ви вихилясували під «Такую-растакую женщіну» на минулому, всуціль корпоративному тижні. Що, скажете, жмакали носовичка у кутку? «Не вірю!», ̶ кричав колись Станіславський К.С.
До чого оці сто разів перелопачені розумування? Та до того, що увесь нинішній і тутешній кітч у один вузол зав'язаний: котики-песики в інстаграмах; біляфутбольні діви з губами, ніби колеса «Білоруса; усики з московським православ´ям наперевіс; «народна артистка України» лорак, «заслужена артистка України» лобода, дорни, галушки-брєжнєви, бджілки-гросу і просто таї…
Уявляємо, як цвіль скинулася – мовляв, до чого тут Бубочка, їхнє Найвеличніше?! До того, що оце зелене нещастя є плоттю від плоті низькопробної попси, зрощене реготом фанатів специфічної гри на роялі, осяяне звіздою Сердючки.
Тому набачений допис з Еміратів про новорічні пригоди нашого «культурного повпреда» і викликав емоційний спротив. «Тут пашеш-пашеш як проклятий по вісім годин з переробітком, і хріном тобі мінімалку присипають, а той скоморох зі звіздою…», ̶ клянуть колеги ту мить, коли пішли в інженери-педагоги-ларингологи-бібліотекарі…
Це – побутовий рівень поцінування нашими кобищанськими дядьками щедевральних хітів народної травесті України Вєрки з незакінченою середньою напівспеціальною освітою.
Ми – на іншій позиції, поміркованішій. Звізда ціну собі знає – її півтора роки умовляли освятити присутністю корпоратив російських нуворишів в Дубаї на Новий 2022 рік. І якщо знаходяться шанувальники малоросійського суржика, здатні заплатити 4,5 млн. грн. за блиск звізди на Вєрці Сердючці упродовж одного дубайського вечора, то чому би й ні?
А ви ̶ війна, патріотизм, номер у готелі Radisson Blu Resort Буковель VIP за 66667 грн. за добу на одному поверсі з олігархом, оборонне замовлення, героям слава…
Гонорар нашого культурного посла, товариство, важить 562 з половиною тонни скумбрії за калькулятором Першої Леді. Для цікавих це – вантажопідйомність двох середніх рибальських сейнерів.
Як би ми не тяглися до своїх ліктів, але нічого вдіяти з національним потьмаренням не можемо. Бо тією «вишньою» сферою править елементарне, хрустке на дотик, шурхотливе на слух, товсте на замір, невловиме на запах. Грубе і всесильне бабло.
На тлі повної відсутності причетності як до великої так і до малої батьківщин. Залишається бубоніти. Бубонимо.