Поблизу Лубен вже понад 12 років вирощують зайців сірих.
У Слобожанському лісовому офісі повідомили, що експериментальному вольєрі Приміського лісництва розводять зайців для збільшення кількості популяції тварин у дикій природі.
Про це повідомляє місцеве видання.
Нині тут знаходиться 18 голів маточного поголів’я та понад 20 голів молодняку. Працівники лісництва щороку випускають 30-40 адаптованих зайченят на території відтворювальних ділянок.
«Такий метод вирощування у вольєрних умовах має ряд переваг: тварини менше хворіють та немає загрози зі сторони хижаків. Коли зайці підростають, тоді проходять адаптацію у спеціальних вольєрах. Тут лісівники намагаються створити подібні умови до дикої природи. Лише після цього тварин випускають в відкриту природу», — йдеться у повідомленні.
Годують зайців сіном, травою та різними злаками, крім пшениці, оскільки вона шкодить здоров’ю тварин.
Зазвичай ці нічні та полохливі тваринки змінюють свою поведінку навесні під час гону, коли їх можна побачити вдень за переслідуванням один одного в полях. Протягом цього весняного божевілля вони іноді б'ють один одного лапами («боксують»). Зазвичай це не змагання між самцями, а швидше зайчиха, що вражає самця, аби показати, що вона ще не готова спаровуватися або випробовує його рішучість. Самиці гніздяться у поглибленнях на поверхні землі, а не в норі, а молодь стає активною одразу як народжується.
Довжина тіла зайця-русака досить мінлива і коливається від 50,0 до 71,6 см. Вага теж не є постійною — вона коливається від 2,5 до 7 кг, а середня дорівнює близько 4 кг.
Заєць-русак належить до найбільш чисельних хутрових звірів України. Він по праву займає перше місце серед інших мисливсько- промислових хутрових тварин. Влітку колір хутра зайця-русака сірувато-глинястий з червоним забарвленням, а взимку воно стає сірим, з боків навіть білуватим. Але русаки ніколи не бувають білими, на відміну від зайця білого.
Заєць-русак активний цілий рік. На протязі доби - найбільше в нічний час. Лише в період гону його часто можна побачити і вдень. Тримається поодиноко.
Пересувається, як правило, стрибками, викидаючи вперед задні лапи дальше, ніж передні, причому на ґрунті утворюється характерна для заячих слідів конфігурація: сліди передніх ніг знаходяться позаду задніх, і всередині, між слідами задніх. Непогано плаває і здатен лазити по нахилених деревах.
Підняті з лежанки самки біжать, стелячись по землі, самці ж, звичайно, біжать з піднятою головою, час від часу підскакуючи. Від чисельних ворогів зайців рятують чудовий слух, швидкий біг (до 70 км/год) та висока маневреність.
Зляканий мисливською собакою чи іншим звіром, заєць-русак робить великі круги і рідше повертається до місця своєї лежанки, ніж біляк.
Заєць-русак — справжній вегетаріанець. Влітку від живиться різними трав’яними рослинами, а взимку його корм складається із сухих рослин та їхнього насіння. Науковцями налічено 106 рослин, які русак вживає дуже охоче на території нашої області. Крім того, налічено ще 40 рослин, які заєць споживає лише зрідка.
Основним небезпечним і серйозним ворогом для зайця-русака є вовк. На коротких дистанціях, тим більш зграєю, вовк швидко і доволі легко здобуває зайця. При великій чисельності вовка, про збільшення кількості зайців особливо сподіватись не доводиться. Лисиця також не проти поласувати зайчатиною, але це відбувається переважно у весняно-літній період, коли з’являються зайченята. Єнотовидний собака теж інколи живиться зайцями.
А от роль бродячих собак, особливо там, де з ними не ведеться боротьба, дуже негативно впливає на чисельність русака. Деякі горе-мисливці, які мешкають у невеликих селищах, на все літо відпускають своїх собак з двору. Кормляться ті в полі та в лісі самостійно. Біля таких селищ до осені, як правило, немає ні сірої куріпки, ні зайців. До ворогів зайця-русака можна віднести ще деяких хижих птахів. При певних умовах, молодняк русака знищують сови, ворони, круки, яструби великі. Щодо ворон та круків, то їх жертвами в більшості випадків бувають хворі та підранені зайці.
Заєць є героєм багатьох українських народних казок: «Зайчик та їжачок», «Зайчикова хатка», «Про зайчика і лисичку» (Подніпров'я), «Як подружилися зайчик із ведмедиком» (Полтавщина), «Лисичка і зайчик» (Бойківщина), «Про маленького зайчика» та інших, де заєць — полохливий боягуз, і водночас він добре звірятко, яке може стати у пригоді.
Використовував образ зайця у своїх творах і видатний український поет, науковець і письменник Іван Франко.
В Європі заєць був символом родючості принаймні з часів Стародавньої Греції.
У Північній Європі та США великодні образи, часто містили зайців або кроликів.