Попрощайтеся подумки з кожним, хто пішов на війну. Попереду ще так багато шляху, що більшість з них загине; здається, що вже загинула...
Є люди, за котрими болить по-особливому. Моє око навчилося вирізняти їх – тих, котрі мали талант закохувати у себе людей.
Їх ми обов'язково побачили б на гребні суспільних хвиль, але при цьому вони не зловживали б своїм даром. Головне, вони могли здобути владу, не продаючи душі.
Тепер їх немає. Порожнечу після їх відходу не заповнити іменами на вулицях, а більшість не цікавиться, що там, за прізвищами.
Та й словами не передаси, як яскраво вони горіли. Ось, чому найбільшою мукою буде пам'ять про Героїв – пам'ятати і бачити неминучий реванш недостойних і заздрити тим, хто загинув.