Будьмо відверті: дірка у державному бюджеті України розміром у ₴500 мільярдів сама себе не закриє. Проте як завжди є сумнозвісне «але»...
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).
Ми, українці, як суспільство, реагуємо на це дуже дивно. Ми незадоволені підняттям податків (а хто коли був задоволений підняттям податків?), але публічна — і непублічна — дискусія іде на рівні «а давайте отут не стільки, а стільки не отут».
Панове, товариство, — це ж повна хєрня! У держави та народу було складено неписаний договір: ось так влаштовано державу, отакі обов'язки, отаке представництво народу, отакі податки й так далі.
Держава в особі черги політиків і чиновників... проїбала й у бюджеті з'явилася діра. Держава закриває свій пройоб коштом одностороннього перегляду неписаного договору із суспільством в частині податків.
Але наше суспільство торгується з державою щодо деталей. Хоча порушення частини договору — це порушення всього договору і переглядати треба весь договір.
Що мав би сказати бізнес? «Окей, шановна держава. Ти хочеш підняти податки? Підіймай, це завдяки твоїм, державо, зусиллям вже необхідно. Але ми хочемо [наприклад — прим. авт.] зміни системи СМ-КОР (блокування податкових накладних) зі скасуванням презумпції провини підприємців. Або (чи не або, а «та») законодавчу заміну актів виконаних робіт на інвойси в рамках євроінтеграції й для полегшення роботи бізнесу. Ми будемо платити більше податків, але дайте нам працювати легше».
Що мало б сказати суспільство? «Окей, державо, ми будемо витрачати більше грошей, бо ціни зростуть через підвищення податків. американці у часи своєї революції говорили: «No taxation without representation» («Ні податкам без представництва»). Податки зростуть — нехай зросте і представництво суспільства в державі».
Вітчизняні підприємці мали б наполягати на своєму: ми хочемо громадські ради — нормальні, а не ручні — при кожному міністерстві, щоби знати та контролювати, як витрачаються наші гроші. Тому логічно, що наш бізнес хоче ради громадського контролю із представництвом у дисциплінарній і кадровій комісії при поліції, митниці та податковій, щоби мати змогу карати, звільняти й віддавати під суд тих, хто порушує закон в цих максимально закритих від суспільства органах.
Вимоги можуть бути різні. Можна, наприклад, Нацстратегію доходів переглянути або ще щось, але вимоги мають бути стратегічними, бо підняття податків — це надовго, а не на пару днів.
І головним принципом має бути «Права в обмін на податки», але не «А чи можна, щоб швабра, яку нам встромлять в дупу, була на пару сантиметрів коротше, ніж планується». Це принципове політичне питання.
Тому я його бачу тільки й виключно в цьому розрізі, а відтак пропоную і вам. Більше прав і представництва — і тільки так, тож думай-те!