Порятунок тих, хто потерпає від горя, перебуває цілком і безпосередньо в їхніх руках. Нам можуть дати зброю, але визволятимемося самі.
На початку травня Центр Разумкова та Фонд Демініціативи запитали у людей, які саме воєнні діі їх вразили. Відповіді були такими:
Це свіже опитування, яке каже, що дуже болючі питання: «Чому в зеленій зоні довкола ЧАЕС був прохідний двір?» і «Що трапилось із Чонгаром насправді?» – нікуди не зникли. Вони будуть бити подзвоном по всіх дотичних особах.
Наші люди, а вони саме наші з Херсонщини – у великій біді. Окупанти з боліт не змогли їх зламати вогнем і тяжкою окупацією, то ж буквально топлять у воді.
Наших людей збирають по дахах, за нашими людьми пливуть під артилерійськими обстрілами. Ми рятуємо тварин, чітко розуміючи, що оте мікроскопічне руде кошеня, яке трималось за стіну – то всі ми, кожен.
Цей дуже трагічний епізод війни увійде у нашу історію ще і як один із найсильніших. Я не знаю, що там на умі у видатних державних комінікаторів, але...
Але порятунок наших людей на човнах, сапах і так жалі треба продавати світу десь так, як Велика Британія продавала евакуацію з Дюнкерку. Я бачу сильну історію.
Історію, якою можна розбивати не "все так однозначно" і "дамба сама утонула". Це все масовано лунає із вуст хитрих "білих емігрантів", які прилаштувалися на ситі європейські хліба.
Власне, історія така: армія РФ окупувала місто Олешки та влаштувала там пекло. Після підриву Каховської ГЕС окуранти кинули напризволяще нелояльне населення, а сім'я з кількох осіб рятувалася від неминучої смерті на даху і благала про порятунок.
Наші військові із 406-ї бригади під час роботи помітили дитину у шибці. І згодом зуміли передати пляшку води за допомогою "весільного" дрона "Mavic".
Згодом сімію порятували за допомогою човна, із собою родина взяла котиків і собак. Хлопчик у помаранчевій футболці зустрівся з оператором дрона, який став його рятівником.
Українські захисники у надтяжких умовах врятували родину і зробили все, аби діти протрималися критичну добу. А світ, – він дуже цинічний і дбає виключно про свою сорочку біля тіла.
Однак наша задача ніколи не опускати руки і казати: «Я є!». Казати й стверджувати навіть за таких умов, коли роблять вигляд, що нас не чують.