Конституція як щит: як уникнути внутрішньої капітуляції України.
У переговорному процесі щодо завершення широкомасштабної російської агресії проти України та встановлення довготривалого миру ми чуємо все, крім роз’яснення того, що криється за загадковим формулюванням «складні питання», які нібито має вирішити сама Україна.
Якщо коротко, то йдеться про «поступки територіями» — фіксацію в тому чи іншому вигляді «визнання неможливості повернення окупованих територій»; законодавче закріплення статусу постійного нейтралітету України, ще й роззброєної; визнання мови агресора як офіційної в Україні із відповідною зміною чинної Конституції та законодавства тощо.
Одночасно з’являються нібито корисні (хоча це не факт) і невідомо з якою метою внесені законодавчі ініціативи щодо зміни адміністративно-територіального устрою України (ст. 133), а також виключення згадки про російську мову зі ст. 10 Конституції України.
Усі ці питання агресор вважає такими, де Україну треба примусити діяти за його лекалами. Це своєрідна повзуча внутрішня капітуляція України або ж — у іншому варіанті — міна уповільненої дії.
Якщо запитати фахівців із конституційного права, то відповідь буде дуже проста: НЕ ЧІПАЙТЕ ЗАРАЗ КОНСТИТУЦІЮ УКРАЇНИ! Це не просто документ — це СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР, тобто формалізована угода між громадянами та державою, яку без волі народу неможливо змінювати в односторонньому порядку!
Питання тих чи інших змін, а можливо й ухвалення нової Конституції, зараз точно не на часі. Це можна буде розглядати лише після завершення війни й встановлення тривалого миру.
Добре, що маємо таку Конституцію, яка не дозволяє маніпулювати чутливими питаннями для українського суспільства.